Серед художньої спадщини письменника- більше 300 байок, поема «Горпиниада, чи Вдохновенная Прозерпина», 15 балад, 23 віршовані казки, романи. Помер П. П. Білецький-Носенко 23 червня 1856 р. на 82-му році життя. Похований у родинному саду в Лапинцях. 11 3 передмови Б. Деркача до видання: Павло Білецький-Носенко. Поезії. - К., «Радянський письменник», 1973.
М. П. Шашкевич (1852-1908). З 1877 р. магістр загальної історії літератури. Викладав на вищих жіночих курсах у Києві. З 1907 р. академік Санкт-Петербурзької Академії наук.
И. О. Рустицький (1839-1912) - хірург, випускник медичного факультету Університету Св. Володимира. У 1870 р. захистив докторську дисертацію, потім був лікарем на франко-німецькій війні, завідував лазаретом спочатку в Вейсербурзі, потім у Еперне. Проходив стажування у Вюренбурзі та Парижі. У 1876 р. був обраний доцентом Університету Св. Володимира. У 1893 р. призначений екстраординарним професором Казанського університету з кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії. З 1897 р. - ординарний проф. Київського університету.
Е. Е. Мирам (1811-1887) - російський фізіолог та зоолог, доктор медицини та хірургії, професор кафедри фізіології здорової людини імператорського університету Св. Володимира. У 1829 р. вступив у Петербурзьку медико- хірургічну академію, звідки перейшов на медичний факультет Дерптського Університету; з 1833 р. працює помічником прозектора порівняльної анатомії при Віленській медико-хірургічній академії. Після ліквідації Віденської медико- хірургічної академії відправлений за кордон. Захистив у 1842 р. дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора медицини.
Ф. С. Цицурін (1814-1895) - доктор медицини, засновник Варшавської медико-хірургічної академії. Закінчив медичний факультет Харківського університету. Працював лікарем в повітах Харківської губернії. У 1839 р. отримав направлення до Дерптського (Юр'євського) університету, де захистив у 1842 р. докторську дисертацію. Потім був відряджений за кордон. Після повернення був обраний професором Київського університету.
М. І. Стуковенков (1842-1897) - лікар; у 1866 р. закінчив Санкт- Петербурзьку імп. медико-хірургічну академію, у 1871 р. захистив дисертацію на науковий ступінь доктора медицини. Учасник російсько-турецької війни 1877- 1878 pp. З 1879 р. викладав на жіночих медичних курсах 3 1883 р. доцент, потім - професор кафедри імп. Університету Св. Володимира.
Г. Е. Рейн (1854-1942)-лікар, суспільний діяч. У 1874 р. закінчив з відзнакою імп. Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну Академію. Після закінчення академії став ординатором клініки (керівником її був відомий вчений та лікар А. Я. Красовський, який став науковим керівником докторської дисертації Г. Е. Рейна (захистив у 1876 р.)). Рейн був учасником російсько-турецької війни 1877-1878 pp. У 1883 р. Рейн Г. Е. обраний професором кафедри акушерства та жіночих хвороб імп. Університету Св. Володимира. Під його керівництвом була збудована нова університетська клініка, у якій Рейн Г. Е. та його співробітники почали проводити широку оперативно-хірургічну діяльність. У 1887 р. заснував і довгий час очолював Київське акушерсько-гінекологічне товариство. У 1900 р. був обраний керівником кафедри акушерсько-гінекологічних хвороб ведучої медичного закладу країни імп. Санкт-Петербурзької медико-хірургічної Академії та лейб-хірургом Імператорського двора. У 1908 р. призначений головою Медичної Ради Міністерства внутрішніх справ (на той час це була вища медична інстанція). У 1901 р. отримав почесне звання Академіка. Під час громадянської війни емігрував за кордон, де був призначений професором Софійського університету. В кінці 20-х років XIX ст. припинив викладацьку діяльність і переїхав до Ніцци (Франція) де і прожив до самої смерті.
С. П. Томашевский (1854-1916)-лікар-венеролог,випускник імператорської медико-хірургічної Академії 1876 р. (СПБ), де був і залишений для вдосконалення. У 1883 р. отримав ступінь доктора медицини. У 1887 р. зайняв посаду приват- доцента при імператорському університеті Св. Володимира, в 1897 р. обраний професором. Організатор наукових товариств.
О. В. Кочубей (1788-1866) - дійсний статський радник, член Державної Ради, правнук Василя Леонтійовича Кочубея. Отримав домашню освіту в с. Ярославець Глухівського повіту Чернігівської губернії, його домашнім вчителем був абат Фреман. О. В. Кочубей розпочав службу у 1802 р. юнкером у колегії іноземних справ. У 1818-1831 pp. був обер-прокурором у різних відділеннях департаменту Сенату, потім - Сенатором. З 1846 р. - член Державної Ради. Кочубей зарекомендував себе як прогресивна, високоморальна та високоосвічена людина, активний прихильник реформ Олександра П, меценат, залишив після себе багату бібліотеку 11 Русский библиографический словарь. Изд. под набл. А. А. Половцова: В 27 томах. Т. 9: Кнаппе-Кюхельбекер. - Спб.: Тип. Главного упр. уделов, 1903. - С.362-363.
Митрополит Флавіан (Городецький Микола Миколайович) (1840-1915), митрополит Київський та Галицький, священоархімандрит Києво-Печерської лаври в 1903-1915 pp. Виходець із дворянської родини Орловської губернії. У квітні 1861 р. після закінчення юридичного факультету Московського університету вступає у Московський Симонов монастир спочатку послушником, а у 1866 р. приймає постриг. У 1873 р. призначений членом Пекінської духовної місії, яку у 1879 році і очолив. З 1891 р. - єпископ Варшавський і Холмський, з 1901 р. - архієпископ Харківський. У 1903 р. призначений митрополитом Київським та Галицьким. На власні кошти збудував у Києві церкви. Засновник та утримувач великої бібліотеки (більш як 20 000 книг), де було багато рідкісних та цінних видань з історії, літератури, педагогіки, музики. Перші книги митрополит Флавіан почав збирати ще під час проходження служби у Китаї у 1873-1891 pp. Бібліотека мала добрий довідково-бібліографічний апарат, щорічно випускався покажчик нових надходжень. Фондами бібліотеки Флавіана користувались