УДК 027.54(477)(09):024

Олена Яковенко,

наук, співробітник НБУВ, канд. іст. наук

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРИСТУВАЧІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

У статті висвітлено основні етапи розвитку системи інформаційного забезпечення користувачів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського як самостійної системи та водночас підсистеми бібліотечної соціальної інституції, що включає ресурси, методику, організацію, технологію.

Одним із основних обов'язків, покладених на бібліотеки як соціальні інститути, що забезпечують кумуляцію та загальнодоступність інформаційних ресурсів, є надання користувачам доступу до бібліотечних фондів та довідково-інформаційних матеріалів і можливість користування ними згідно зі встановленими правилами. Задоволення інформаційних, наукових і культурологічних потреб суспільства, сприяння збагаченню духовного потенціалу народу можливе за умов функціонування дієвої системи інформаційного забезпечення користувачів (СІЗК).

У Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського * (НБУВ) ця система формується від часу заснування установи (1918) до новітнього періоду.

Аналіз численних матеріалів, які зберігаються в архівних фондах Інституту рукопису та Інституту бібліотекознавства НБУВ, спеціальних досліджень та публікацій, присвячених різним аспектам і періодам

НБУВ протягом періоду існування неодноразово змінювала назви: Національна бібліотека України в м. Києві при Українській Академії наук (1919), Всенародна (Національна) Бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві (1919-1920), Всенародна Бібліотека України в Києві (1920-1934), Державна бібліотека ВЬАН (1934-1936), Бібліотека Академії наук УРСР (1936- 1948), Державна публічна бібліотека УРСР (1948-1965), Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР (1965-1988), Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР імені В. І. Вернадського (1988-1996). З 1996 р. - Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

діяльності книгозбірні, розвитку окремих складових СІЗК дозволяє виокремити певні етапи її розвитку.

Фактичною датою заснування Національної бібліотеки Української держави установи вважається 2 серпня 1918р., коли українським урядом на чолі з гетьманом П. Скоропадським було підписано «Закон про утворення Фонду Національної бібліотеки Української держави в м. Києві», в якому визналися організаційні заходи щодо її фінансуваня, склад бібліотечного фонду, штат співробітників, характер зв'язків з громадськістю для підтримки Бібліотеки тощо [61].

Згідно з цим законом 5 жовтня 1918 р. Міністром народної освіти та мистецтва М. П. Василенком була затверджена інструкція Тимчасового комітету для заснування установи. На цей орган покладалися завдання з розробки концепції розвитку майбутньої книгозбірні, її основних документів, зокрема, Положення про Бібліотеку та Статут [53].

Перший Статут Національної біблітеки України 1919р. визначав основні принципи її формування: різноманітність та повнота книжкового фонду; аполітичність, публічність, загальнодоступність, безкоштовність і легкодоступність інформації [60].

Пошуком, оцінкою, переглядом видань de viso, налагодженням стосунків із видавництвами, листуванням з іншими вітчизняними та зарубіжними бібліотеками, зв'язками із громадськістю, складанням картотеки дезидерат, тобто документів, необхідних для поповнення бібліотечних фондів, займалися усі члени Тимчасового комітету як фахівці з окремих наукових напрямів - В. І. Вернадський (голова), С. О. Сфремов, А. Ю. Кримський, Г. П. Житецький, В. О. Кордг та ін.

З 1920 р. почалося систематичне опрацювання фондів, згідно з міжнародними вимогами запроваджувалися новітні бібліотечні та бібліографічні правила. Розроблено первинну систему скороченої каталогізації за алфавітним принципом з метою полегшення технологічних процесів і надання можливості обслуговування читачів [3, арк. 5].

Найповніше сформованим на початок 1920 р. був загальний відділ, у якому опрацьовувався весь фонд, і тому його розвитку приділялася велика увага. Спеціалізовані відділи почали організовуватися в тому ж році [58, с. 17].

Питання формування фондів, побудови оптимальної структури Бібліотеки, організація роботи на наукових засадах тісно пов'язані з проблемою раціональної організації обслуговування читачів. Значною подією в житті книгозбірні стало отримання нею нового приміщення на бульварі Т. Г. Шевченка, буд 14 та відкриггяу серпні 1920 р. на правах відділу читальної зали з відкритим доступом, до користування якою залучалися відвідувачі всіх категорій, незалежно від рівня їхньої професійної та освітньої підготовки [1, арк. 1]. Допомогу читачам у користуванні каталогами надавали чергові бібліографи. Так було започатковане консультаційне бюро.

У зв'язку зі швидким зростанням надходжень документів у фонди книгозбірні навесні 1922 р. було переглянуто й ухвалено новий операційний план, який передбачав дві стадії впорядкування бібліотечних фондів. На першій стадії передбачалося здійснення тільки тих бібліотечних процесів, без яких використання документів було недоступне. Друга стадія - обробка неупорядкованих масивів дореволюційних фондів та зібрань - відкладалася у зв'язку з недостатньою кількістю персоналу для їх опрацювання. При розстановці документів за алфавітним принципом з'являлася можливість відразу ж виокремлювати дублетний фонд, який був організований при кожному з відділів Бібліотеки. Одночасно закладалася основа для утворення обмінно-резервного фонду (ОРФ). Окрім того, такий план врятував від пошкоджень значну кількість документів [58].

У березні 1923 р. Тимчасовий комітет по заснуванню Національної бібліотеки дійшов висновку, що він виконав свої обов'язки із започаткування установи та передав повноваження Раді бібліотекарів. ВБУ було переведено у сталий стан, призначено на посаду директора С. П. Пос- тернака [50] та затверджено новий Статут, згідно з яким Бібліотека структурно складалася з відділів, читальних зал та кабінетів для наукових робіт [58, с.61].

Великого значення у другий період розвитку Бібліотеки (1923-1928 pp.) набули питання формування та впорядкування фондів і можливості їх використання у процесі обслуговування читачів. Наполеглива праця бібліотечних працівників з організації фондів, опису та каталогізації документів сприяла помітному зростанню показників відвідуваності та книговидачі.

Водночас зростала