За результатами перевірки комісією було запропоновано низку заходів щодо покращення обслуговування читачів:

у каталожній: а) оформлення наочного інструментарію для читачів з питань користування каталогами та заповнення замовлень на документи; б) збільшення формату бланку читацького замовлення на документи та віддрукування його типографським способом; в) ліквідація розриву між новими надходженнями документів та вливанням карток у каталоги;

у книгосховищі: а) проведення розстановки документів в день їхнього повернення з обслуговуючих підрозділів; б) систематичне здійснення перевірки видань на правильність розстановки на місцях їхнього зберігання;

на абонементі: а) здійснення щоденного контролю за своєчасним поверненням документів у відділ; б) уведення в штат відділу співробітника спеціально для роботи з боржниками; в) застосування суворих заходів (штраф, закриття абонемента, притягнення до суду) стосовно порушників правил користування абонементом;

переукомплектування Підручної та Довідкової бібліотек [там само, арк. 6-49].

У середині 1930-х років у радянській бібліотечній практиці широкого розповсюдження набули конференції читачів. БАН УРСР підтримала це нововведення. У квітні 1935 р. відбулося засідання співробітників Бібліотеки, присвячене питанням організації заочної читацької конференції.

Читачі, які брали участь у роботі читацької конфереції, позитивно оцінюючи діяльність книгозбірні, вносили пропозиції щодо вдосконалення організації обслуговування. Нарікання з їхнього боку викликали: зменшення обсягів комплектування книгозбірні зарубіжними виданнями; недостатня екземплярність документів у бібліотечних фондах; невідповідність каталогів бібліотечним фондам і невпорядкованість зведеного каталогу; недостатній контроль за збереженням документів у читальній залі; несвоєчасне виконання замовлень на документи; неточність формулювання відповідей на запити [18, арк. 31-32, 45,85].

У 1935 р. методика роботи з виконання читацьких замовлень на документи була зафіксована в технологічній інструкції «Порядок та техніка роботи у секторі книгосховища» [17, арк. 48-54], де було визначено десять положень, дотримання котрих мало сприяти підвищенню якості обслуговування читачів. Згідно з цими положеннями, документи з сектору книгосховища видавалися лише за замовленнями, підписаними та датованими замовниками.

У книгосховищі застосовувалася система книгозамінників. Винятком були масові видачі документів на виставки та передача на реставрацію або в оправу. У таких випадках на видані документи складалися відповідні окремі списки.

Розшук замовлених документів здійснювався як за основними, так і за додатковими шифрами зберігання (за умови наявності на читацьких замовленнях). Усі підготовлені до видачі читачам документи переглядав бригадир сектору книгосховища з метою вилучення «ідеологічно- шкідливих» видань.

Партія документів, яка надходила до сектору обслуговування читачів, фіксувалася в супровідному документі; водночас надсилалися й НЧЗ, питанням роботи з якими відводилося важливе місце. Так, у випадках відсутності документів на місцях зберігання, читачів інформували про їхнє місцезнаходження (наприклад, «за номером», «на виставці», «Підручна бібліотека», «консервація», «у роботі» тощо). Замовлення з неправильно зазначеними шифрами або нечітко написаними відомостями про видання направлялися до каталожної для подальшого з'ясування. Відповідь «втрачено» читачі отримували після ретельних додаткових розшуків у книгосховищі та за списками виданих на абонемент або переданих в оправу партій документів. Право користування розбитими та коштовними документами надавалося під контролем бібліотечного працівника відділу стародруків.

Таким чином, у цьому інструктивно-методичному документі узагальнювався весь попередній досвід діяльності книгозбірні з виконання замовлень на документи, визначалися основні причини НЧЗ, планувалися заходи щодо їх скорочення та упередження.

При обслуговуванні читачів особлива увага приділялася прискоренню передачі документів з книгосховища до сектору обслуговування. Цьому сприяло введення у 1936 р. диспетчерської системи виконання читацьких замовлень. Її започаткування дозволило здійснювати систематичний контроль за надходженням та термінами повернення кожного примірника документа. На диспетчерському пункті було запроваджено нову форму статистичного обліку виданих документів та НЧЗ за галузевою ознакою [20, арк. 1,40-41].

Діяльність книгозбірні з бібліотечного обслуговування у цей період отримала високу оцінку з боку відвідувачів: «слова «немає» у бібліотеці не існує. Будь-яка необхідналітераіуранадходигьбеззаіримок»;«на всіскладні запитанняя інаходжу відповідь у бібліотеці. Колектив її співробітників допомагає знайти мені необхідну літературу» тощо [21, арк. 43-46].

У1936 p. було затверджено Статут Бібліотеки [19], котрий повною мірою відобразив новий етап її розвитку, місце в бібліотечній системі CP CP та УРСР, функції фундаментальних бібліотек академічної мережі. У Статуті визначалися основні завдання книгозбірні: якнайповніше збирання та зберігання друкованої продуції й рукописних джерел усіх часів і народів; проведення науково-дослідної роботи у галузі бібліотекознавства, бібліографознавства та підготовка висококваліфікованих кадрів для наукових бібліотек України; максимальне забезпечення та кваліфіковане обслуговування державних та наукових установ, партійних, профспілкових організацій та окремих громадян.

Загалом у довоєнний період було закладено підґрунтя для розвитку всіх систем, зокрема, СІЗК, які складають організаційну структуру книгозбірні.

Початок Великої Вітчизняної війни (1941-1945 pp.) докорінно змінив усю діяльність БАН УРСР. Її спочатку було перебазовано до Уфи, де у приміщенні Державного педагогічного інституту відкрилася читальна зала з фондом відкритого доступу, МБА та персональний абонемент. З жовтня 1943 р. по квітень 1944 р. обслуговування читачів здійснювалося власними фондами в Москві, куди Бібліотека прибула у складі установ АН УРСР [52, с. 99-101]. В евакуацію виїхала лише частина співробітників. Було вивезено найцінніші твори друку й рукописи. Решта документів, які