Вивчення позиції дослідників з цієї актуальної для процесу підготовки інформаційно-аналітичної продукції СІАЗ проблеми приводить до висновку: серед них домінує думка про те, що Інтернет через свою масовість є засобом масової інформації, тому розміщені в ньому матеріали можуть бути прирівняними до публікації у ЗМІ. Однак ствердження викликає заперечення - відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 р., Інтернет є «глобальною інформаційною мережею», а не засобом масової інформації.

Тому багато запитань викликає ще одна проблема в роботі з інтер- нет-ресурсами - умови використання їхніх матеріалів. Список тих із них, що забороняють це робити, або обумовлюють дозвіл письмовою угодою, дуже великий, зокрема, це: сайти інформаційних агентств, тематичні та вузькопрофільні сайти і портали, окремі сайти регіональних ТРК та ін. Окремі інтернет-видання забороняють будь-яке копіювання, публікацію, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на інформаційні агентства. На окремих із них використовуються спеціальні технології для контролю за операціями користувачів: деактивуються команди «вирізати», «вставити» і «зберегти як». І таку позицію можна зрозуміти - на думку датського експерта з авторського права Т. Якобсона, «у разі, коли журналісти не наділені правами на інформацію, навряд чи можна покладатися на її надійність» [7].

Разом з тим, копіювання починається вже з моменту перегляду сайту. Воно здійснюється в оперативну пам'ять комп'ютера, у тимчасові файли браузера та у тимчасові файли мережі. Тому такі заборони дещо суперечать принципам існування Інтернету і потребують уточнення.

Ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначає, що кожна людина має право шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір [18]. Тому, мабуть, більше відповідає вимогам міжнародного і українського права, зокрема, ст. 9. «Право на інформацію» (Розділ I.) Закону «Про інформацію» 3 позиція тих сайтів або інтернет-версій друкованих видань, які дозволяють повне або часткове використання своєї інформації за умови обов'язкового посилання або гіперпосилання на першоджерело («Версии. com» (www. versii. com), «Новости Крыма» (http://news. allcrimea. net), «Эксперт Украина» (www. expert. ua) та ін.). Тим більше, що згідно зі ст. 10 («Об'єкти, що не охороняються») закону України про авторське право та суміжні права, повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, не є об'єктом авторського права. А згідно зі ст. 21 («Вільне використання твору із зазначенням і мені автора») - без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням його імені й джерела запозичення, допускається використання цитат з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, у тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються.

Наведена аргументація вимагає роз'яснення питання правомірності з огляду на дотримання прав авторів процесу розповсюдження інформаційного продукту електронного засобу масової інформації (або друкова- ного, що має свій сайт). Дослідник цієї тематики К. Леонтьєв виокремлює три основні етапи при будь-якому використанні твору в цифровій інтерактивній мережі. Кожному з них відповідає право, закріплене законодавством. Перший етап - розміщення твору в цифровому середовищі. Він розглядається законодавством як реалізація правовласником права на відтворення твору. Другий - надання користувачам доступу до нього, що є публічним сповіщенням. Третій - його відтворення на комп'ютері користувача [5]. Отже, передача твору за допомогою глобальної мережі є складним процесом, під час якого відбувається неодноразове несанкціоноване його відтворення. Відповідно до законодавства на кожному з етапів потрібний дозвіл автора з обов'язковою виплатою йому винагороди. З юридичної точки зору це призводить до ситуації, коли будь-яке звернення користувача до ресурсів Інтернет робить його порушником авторських прав, а діяльність електронних ЗМІ - протиправною. Бо своєю діяльністю вони практично «провокують» користувачів до незаконних дій, адже її метою є «поширення видання серед читачів» (ст. 6). Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [3].

Отже, з народженням Інтернету і розвитком новітніх інформаційних технологій шлях суспільства до інформації стає більш швидким і простим. Але розширення технологічних можливостей для реалізації інформаційної та творчої свободи людини супроводжується загостренням правових проблем, серед яких питання встановлення справедливого балансу між правом на свободу інформації і захистом прав інтелектуальної власності є одним з найактуальніших у світовій політиці. Комерціалізація інтелектуального продукту в цифровому середовищі не гармонізована на сьогодні з певними суспільними інтересами - зокрема, ускладнюється у зв'язку з цим вирішення питання комплектування бібліотечних закладів сучасною високоякісною інформацією з джерельної бази Інтернет, використання її для суспільно значущої інформаційно-аналітичної роботи. У зв'язку з цим є необхідним прийняття на міжнародному рівні і в Укра - їні відповідних нормативних документів, що сприятимуть зміцненню таких