В польській системі правовідносин це питання регулюється Конституцією РП і “Законом про пресу”. Так, надавати журналістам інформацію, крім органів державної влади і місцевого самоврядування, повинні також профспілки, державні підприємства. У випадку відмови надати потрібну інформацію вони зобов'язані дати письмову відповідь із причинами відмови не пізніше трьох днів ( частина 1-3 статті 4,“Закону про пресу”, ). Більше того, у спеціальному розпорядженні Ради Міністрів РП від 27 листопада 1995 року встановлюється термін надання такої інформації – не більше 24 годин від моменту звернення журналіста до вищезазначених органів. Одночасно “Закон про пресу” передбачає жорстку заборону чиненити перешкоди для журналістів при збиранні матеріалу.

Українське право, що регулює цю проблему, включає, крім Конституції та Закону “Про друковані ЗМІ (пресу)”, окремий Закон “Про інформацію”, що намагається охопити найширiий спектр відносин в інформаційній сфері. Специфіка журналістської діяльності в даному акті практично не враховано, переваги журналіста на право на одержання інформації лише проголошено, але не має конкретних норм, які б розкривали суть цих переваг. Процедура доступу журналістів до інформації про діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування не встановлює точний термін одержання інформації, що найчастіше призводить до втрати актуальності такої інформації. Більше того, інститут акредитації та обов'язковість контакту з прес-службами відповідних органів обмежують представників ЗМІ під час виконання своїх професійних обов'язків.

Польський “Закон про пресу” ставить зобов’язу органи державної влади і місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб відповідати на опубліковану в пресі критику. Через деякий час після прийняття базових законів про ЗМІ виявилися певні проблеми українського законодавства, зокрема, проблеми практичного застосування законодавчих норм. Не розв’язаним залишилося, наприклад, питання про право на використання конфіденційної інформації про особу без її згоди. Українське законодавство про пресу, що створювалося з нульового циклу, має визначальний характер і намагається охопити всі можливі сторони діяльності ЗМІ, не покладаючись на функціонування традиційних етичних норм діяльності преси. Ця природа українського правового поля виявляється при аналізі конкретних норм законів.

Польський “Закон про пресу” доповнює конституційне положення про заборону будь-якого обмеження випуску, друку і поширення преси. Закон України “Про друковані ЗМІ (пресу)” не вводить подібної конкретної норми, зобов'язуючи державні органи лише запобігати монопольним зловживанням з боку видавців і розповсюджувачів .

У другому розділі “Формування нових систем преси Польщі і України (1989 –1999)” досліджуються етапи трансформації польських та українських друкованих ЗМІ

Під трансформацією системи розуміється далекосяжний комплекс системних перетворень, який сприяє оптимізації контролю над більшістю основних суспільних елементів управління. У вужчому сенсі трансформація – це перехід від автократичних і монолітних суспільно-економічних відносин з плановою економікою до плюралістичних демократичних структур з ринковою економікою. Процеси трансформації системи – явище складне і багатопланове, тому в дослідженні пропонується комплексний аналіз оановних вимірів

Перший підрозділ “Динамічна трансформація польської преси” присвячено системним перетворенням основних параметрів польської системи преси. Розглядаючи період трансформації польської преси, автор виділяє три фази змін на ринку преси. Межі цих фаз умовні, але вони дозволяють з'ясувати особливості перехідних процесів у польських ЗМІ. Перша фаза – “стихійного ентузіазму” і змушених перетворень; друга фаза – фаза видимої стабілізації і прихованих змін; третя – фаза відкритої боротьби за ринок.

Політичні події 1989 року ознаменували вступ Польщі на шлях демократичного розвитку. Рішення Круглого Столу, що засідав у лютому – квітні 1989 року, призвели до зміни законодавства, зокрема, ліквідації цензури і Головного Відомства контролю публікацій і видовищ, а також партійно-видавчого концерну) “Праса-Ксьонжка-Рух”. Ці події визначили форму, характер і динамічний розвиток польського ринку преси і книгодрукування. Таким чином, ліквідувалася домінуюча протягом сорокалітньої післявоєнної історії Польщі державно-партійна система преси.

Головним політичним досягненням нової влади була ліквідація видавничого концерну РСВ “Праса-Ксьонжка-Рух”, що за часів ПНР був найбільшою структурою в системі друкованих ЗМІ. Він включав 224 найменування друкованих видань, 82 підприємства (видавництва, друкарні, системи передплати і розповсюдження, розповсюдження преси за кордоном). В концерні “Праса-Ксьонжка-Рух” було зайнято близько 100 тисяч працюючих, у тому числі 60% польських журналістів. У результаті порушення монополії багато нових газет і журналів, виданням яких займалися переважно фізичні і юридичні особи. У 1989–1991 роках на польському ринку преси з'явилося майже півтори тисячі нових найменувань.

Далі автор розглядає процес організаційних і ідеологічних перетворень старих, існуючих протягом декількох десятиліть видань. У цей час були розпочато зміни в керівництві редакцій, зміни складових назв і підзаголовків, а іноді і самих назв. Перші два роки перетворень проходили під знаком появи сотень нових видань, які намагалися заповнити прогалини в успадкованому від попередньої епохи ландшафті преси. Ті видання, що очікували на зміну власника, були не пристосовані до правил вільного ринку, і тому не могли ефективно включитися в конкурентну боротьбу.

У цей період за підрахунками виникло майже двадцять нових щоденних газет у регіонах і близько 1500 так званих субрегіональних видань.

Разючі зміни на ринку преси призвели до переоцінки довголітніх звичок читачів. Економічні зміни спричинили зміни читацької аудиторії – було відзначено зріст кількості так званих нечитачів. Втрата контактів зі старими назвами на ринку преси і в той же час дистанція стосовно нової пропозиції на ринку газет і журналів характеризували спроби адаптації