Видання, що існували багато десятиліть, змушені були внаслідок зміни ідеологічних мотивів і політичної кон’юнктури змінити не тільки свої назви, але і провести ротацію редакцій.

Другий етап трансформації преси в Україні автор датує початком 1992 року. Почався період вільного ціноутворення і тривалий період девальвації національної грошової одиниці. Констатовано абсолютно нову для преси ситуацію, коли вартість паперу зросла у 8 разів, а послуги поліграфії і розповсюдження в 4 рази. Політична і економічна ситуація, що швидко змінювалася, прискорила зміни в пресі і появу на інформаційному ринку нових видань. Виникли спеціалізовані, найчастіше, щотижневі газети економічного напрямку, наприклад “Україна-Бізнес”, “Діло”, “Закон і Бізнес”. Одночасно на ринку з'явилися рекламні видання і газети приватних оголошень “Київ рекламний”, “Експрес-Об'ява”, “РІО”, “Авізо”,створювали відсутній у радянській системі рекламний ринок, що є невід'ємною частиною сучасної системи ЗМІ.

На ринку щоденних газет у 1992 році виходить медіа–проект, що зіграв велику роль в новітній історії української преси. Це щоденна газета “Киевские Ведомости”. Новації полягали в: повному фінансуванні видання за рахунок коштів недержавної комерційної фірми; новий для української журналістики – легкий доступний стиль матеріалів, збільшення ролі репортажу; новій маркетинговій і PR- стратегії – іміджева реклама газети в інших медіа, використання конкурсів, розіграш призів і т.д.; створення власної системи передплати і розповсюдження.

За спостереженням автора, попри деякі зусилля уряду, спрямовані на підтримку преси, загальна кількість назв газет у 1992 знизилася в порівнянні з 1991 на 8.4%, а загальний наклад на 33.7%. Одним з важких наслідків економічної кризи стало значне зниження купівельної спроможності населення при одночасно стрімкому збільшенні цін на періодичні видання. Передплатна кампанія на 1993 рік яскраво засвідчила безпорадність української преси налагодити саморегулювання в новосформованих економічних умовах. Криза постійно знижувала купівельну спроможність населення – це призвело до різкого спаду накладів газет та журналів. У 1992-1995 роках загальний наклад періодичних видань в Україні скорочувався кожні півроку в двічі. Загальний наклад, що складав у січні 1992 року 63.5 млн. екземплярі, скоротився у вересні 1994 року до 8.4 млн. екземплярів.

Ці проблеми мали системний характер. Варто виділити два головних аспекти системної кризи: 1 Нездатність правлячого політичного класу провести швидкі економічні і соціальні реформи, що створило б умови для рентабельності і прибутковості суб'єктів на ринку ЗМІ; 2. Неготовність суспільства до вільного розвитку ринку преси без підтримки держави.

У середині 1995 року ситуація з друкованими ЗМІ в Україні вперше за весь пострадянський період перейшла у фазу певної стабілізації. Причиною цьому стало не поліпшення макроекономічних показників економіки країни, а як засвідчів аналіз пристосування мас-медіа до актуальних умов економічного і політичного середовища. Про це свідчать дані “Укрпошти”(передплата українських друкованих видань на 1996 рік зросла на 12.2% у порівнянні з попереднім півріччям). Трансформаційні процеси в системі української преси переводять фокус читацької аудиторії з центральних (загальноукраїнських) видань до регіональної і місцевої преси.

Показовим прикладом усталення такої тенденції є західний регіон України (5 областей із загальним населенням 11 438 тис.), де сформувався певний статус-кво на ринку газет. Компактність регіону і язиково-культурна однорідність зіграли позитивну роль на ринку преси. Найбільш успішні видання в другій половині 90-х – “Високий Замок” (Львів,), “Експрес” (Львів), “Тиждень” (Львів, концерн “Галицькі Контракти”). “Воля” (Тернопіль), “Тижневик Галичини” ( Івано-Франківськ). Політичний фактор не відіграв помітного (як правило, негативного) впливу на ринок преси в даному регіоні, тому видавці і журналісти максимально використовували ситуацію для зміцнення позицій на ринку і збільшення прибутковості від інформаційної діяльності.

У 1996 році в Україні починають кристалізуватися політичні групи загальноукраїнського впливу, що одержали в літературі назва політичних холдингів. Саме ці групи зробили в 1997- 1998 р. величезний вплив на загальн стан всеукраїнських мас-медіа, в процесі їхнього структурування і перетворення на впливових суб'єктів політичного бізнесу в Україні. Тенденції до поділу ринку мас-медіа посилилися в міру наближення виборів доВерховної Ради України в 1998 році. Фінансово-політичні холдинги, купуючи мас-медіа, почали перші кроки до виходу у відкриту політику.

Більшість нових медіа-проектів - щоденних загальноукраїнських видань, що з'явилися в цей період: “Всеукраинские Ведомости”, “Факты”, “Сегодня”, “Вечерние Вести” створювалися за форматом “Киевских ведомостей” Кількісні показники розвитку ринку преси свідчать про домінування російської інформаційної моделі. Важкі економічні умови і відсутність в українському політичному класі могутніх національно-культурних аспірацій не дозволяють створити альтернативу медіальному впливу Росії в інформаційному просторі. Культурна і мовна роздвоєність перешкодила консолідувати ринок реклами для надходження в україномовну пресу.

Серед факторів, що визначають процес трансформації преси на Україні, виділено наступні: несприятливий економічний клімат для розвитку друкованих ЗМІ як підприємств, орієнтованих на одержання прибутку в ринкових умовах; політична опіка масових видань з боку державної влади різних рівнів і національних фінансово-політичних груп; дрібна частка іноземного капіталу в українській пресі, насамперед – на газетному ринку; значна питома вага в українському інформаційному просторі російських мас-медіа як дестабілізуючий фактор для українського ринку преси.

В третьому підрозділі