УДК 821.161.2.09

Філоненко Олександра Геннадпвна, мистецтвознавець, художній критик, викладач історії світової культури та літературної естетики Миколаївського коледжу Преси та Телебачення.

ГЛАМУРНЕ ТІЛО. ПРОВІНЦІЙНА ВЕРСІЯ

У статті аналізується феномен «гламуру» як актуальний соціокультурний код. Робиться спроба дати вичерпне тлумачення терміну «гламур» та розглянути історичні витоки культури гламуру та її місце і значення у сучасному світі. На матеріалі аналізу мас-медіа і літератури, присвяченої питанню, та власних дослідженнях, автор намагається виявити особливості культури гламуру та пов'язаної з нею тілесності на пострадянському культурному просторі на прикладі Росії та України, де український гламур розглядається як специфічна провінційна версія.

The paper analyzes the phenomenon of «glamour» as a topical socio-cultural code. An attempt is made to give a comprehensive commentary on the term of «glamour» and to examine historical origins of the culture of glamour and its place in the modern world. From the analysis of mass-media, the literature on the topic and employing the data from own investigation the author seeks to bring to light the peculiar character of the culture of glamour and associated type of corporeality in the post-soviet cultural space exemplified by Russian and Ukraine, where Ukrainian glamour is viewed as a specific provincial version.Дискурс гламуру на пострадянському просторі, зокрема в Росії та Україні, набув у сучасних мас- медіа та популярній культурі такої інтенсивності, що неминуче починає привертати увагу академічного світу. Здається, що Гламур став тотальним, майже релігійним, споживацьким культом, чи навіть більше - претендує на унаочнення (у буквальному сенсі слова) специфічного Zeitgeist'у епохи «нульових» років нового сторіччя. Російський гламур, як специфічний соціокультурний феномен, уже вивчається на Заході та інтенсивно відрефлексовується у самій Росії, зокрема у літературі і публіцистиці (есе Т. Толстой та Л. Рубінштейна, твори В. Спектра, В. Пєлєвіна, С. Мінаєв, нескінченні серії «гламурного чтива», флагманом якого виступає О. Робські та ін.), кінематографі (яскравий взірець - «Глянець» А. Кончаловського), візуальних мистецтвах (як приклад - творчість О. Кулика, «Синих носов» та АЕС+Ф). В Україні, незважаючи на той факт, що за деякими показниками ми навіть випереджаємо нашого північного сусіда у процесі тотальної «гламуризації» реальності, академічні дослідження цього непересічного соціокультурного феномену тільки розпочинаються.

Сьогодні виникає потреба дійти певної визначеності щодо самого поняття «гламур», проаналізувати його можливі історичні витоки та надати характеристику культури гламуру як взагалі, так і в її вітчизняному - демократизованому - варіанті.

Слово «гламур» (glamour) прийшло до нас з англійської мови, де воно використовується у кількох значеннях. Уперше воно з'являється у російських медіа наприкінці 90-х років ХХ сторіччя, але справжнього поширення набуває у 2000-х [6, с. 15] (Україна традиційно трохи «запізнюється»), позначаючи розкішний стиль життя, у тому числі і нової російської буржуазії, а також пов'язану з ним культуру світу високої моди, глянцевих журналів, шоу-бізнесу та голлівудських зірок, який тут визначається як «гламурний світ» або «світ гламурних особистостей». Таке визначення гламуру лишається легітимним і досі, і воно більш-менш відповідає тому змістові, якого йому звичайно надають на Заході, хоча, коли йдеться про чіткі дефініції, glamour викриває свою мінливу сутність.

Англомовна версія всесвітньої вільної он-лайн енциклопедії Wikipеdia [18] визначає сучасне тлумачення поняття glamour як певної якості, що змушує предмети і людей виглядати по-іншому, не так, як кожного дня - краще та більш бажано, але також такими, якими вони не є насправді, конотуючи тим самим із поняттям штучності та ілюзорності. Обов'язковим є зв'язок зі світом моди та краси, а також володіння певними предметами розкоші, які визначаються як glamours (наприклад коштовний годинник чи ювелірні прикраси) і які допомагають покращити репрезентацію їх володаря у соціумі.

Американська дослідниця сучасної західної культури і гламуру, як її складової, Вірджинія Пострел, констатує, що задля досягнення справжньої гламурності людина повинна бути носієм якості, яку дослідниця визначає як sprezzatura (поняття, що виникло у ХУІ столітті для позначення певного коду поведінки придворної особи) - здатність створювати видимість легкості, здаватися далеким від буденного життя, трохи загадковим і злегка ідеалізованим, але не до ступеню невпізнання [18]. Тобто бути гламурним припускає наявність іншої, відмінної від повсякденності, ідентичності, необхідність мати щось на кшталт особливої соціальної маски, тому що гламурність/негламурність актуалізуються лише у соціумі - через порівняння і протиставлення носіям інших ментальностей. У завершенні статті зазначається, що гламур завжди «external and deliberate» (зовнішній, показний та навмисний, тобто неприродний, штучний). Так західна свідомість, принаймні західна Internet спільнота, визначає для себе феномен гламуру.

Однак за більш чіткими дефініціями краще звернутися до тлумачних словників. Електронна версія словника Collins дає три основних визначення гламуру:

Charm and allure; fascination (тобто чари; чарівність; чарівливість; привабливість).

Fascinating or voluptuous beauty, often dependent on artifice (чарівна та зваблива, але часто облудна, краса).

Archaic: a magic spell; charm (архаїчне значення: магічне заклинання або амулет).

Етимологія слова досить складна і має довгу історію. Воно походить від латинського grammatica, тобто навчання. З латинської мови слово потрапляє у французьку, де воно розпадається на два самостійних поняття: grammaire, яке зберігає оригінальне значення, та grimoire - чаклунська книга, збірка заклинань. Далі, у варіанті grammaire слово потрапляє до Англії, де