УДК 791.44«1931/1940»Самойленко Т.І.УКРАЇНСЬКЕ КІНО В УМОВАХ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

В статті розглядається низка питань, пов'язаних з умовами діяльності кіномитців в умовах формування тоталітарного режиму. Показано механізми перетворення кіномистецтва на засіб ідеологічного впливу на суспільство.

Ключові слова: кіно, тоталітаризм, ідеологія, свідомість, режисер.

В статье рассматривается ряд вопросов, связанных с условиями деятельности работников кино, режиссеров в условиях формирования тоталитарного режима. Показан механизм превращения киноискусства в инструмент идеологического влияния на общество.

Ключевые слова: кино, тоталитаризм, идеология, сознание, режиссер.

In the article number of problems is considered connected with the cinema worker's activity in the conditions of totalitarian system. The author shows the mechanisms of transformation off cinema art into the way of ideological influence on the society.

Key words: cinema, totalitarian system, ideology, consciousness, producer.Всебічне вивчення кінематографу в УСРР та його вплив на суспільну свідомість в умовах тоталітарного режиму являє собою актуальну тему дослідження. Вперше кіно потрапляє в абсолютну залежність від держави і поступово перетворюється в один із найвпливовіших важелів формування світогляду радянської людини, стає одним з найважливіших засобів ідеологічного впливу. Кінематограф розглядався радянським керівництвом як напрямок комуністичного виховання, нав'язуючи населенню «потрібні» ідеї та стереотипи. Слід зазначити, що ця проблема в певних її аспектах привертала до себе увагу дослідників, але не була розкрита повно. Дана стаття ставить своєю метою розкрити умови функціонування української кіноіндустрії в період тоталітарного режиму.

Виникнення кінематографу в кінці XIX століття стало визначною подією в історії світової культури. Україна не стояла осторонь цього процесу, більше того, в 90-х роках XIX століття наші співвітчизники досягли значних результатів у кінематографічній справі. Характерною особливістю дореволюційного кіно був тісний зв'язок з театром, а точніше, український кінематограф екранізував відомі п'єси національно-культурної спадщини.

З приходом до влади більшовиків ситуація змінилась, руйнація старої системи приватного кінопідриємництва вимагала одночасних пошуків нових форм та методів управління. Постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду від 18 січня 1919 року проголосила про передачу всіх театрів та кінематографів у відання відділу освіти [1]. Це був перший крок до тотального одержа- влення кіномистецтва та перетворення його на один з основних агітаційно-пропагандистських засобів комуністичного режиму.

Усвідомивши здатність кіно впливати на свідомість населення, держава проголошує монополію на всі стадії виробництва, прокату та демонстрації фільмів. Республіканська кінематографічна справа етапу воєнного комунізму знаходилася у віданні Фото-кіноуправління при Головполітосвіті (Всеукраїнський кінокомітет). В цей час його основна робота зводилася до двох площин: по-перше, націоналізація кінопромис- ловості - всі кінокартини, діапозитиви, кіно- фототовари, сировина, матеріали, інструменти, техніка, приміщення, а також фотографічна та кінематографічна торгівля, в чиїх би руках вони не знаходилися, тепер переходять у власність держави в особі Фото-кіноуправління; по-друге, участь у всіх агітаційних та пропагандистських кампаніях уряду. Із подальшим просуванням радянської влади територією України. Кінокомітет почав створювати свої обласні філіали у Харкові, Одесі, Катеринославі та Ялті.

Ініціативу у справі будівництва радянського кіно взяли на себе також воєнно-політичні організації, які ставили перед собою завдання випускати агітаційні стрічки на військову тематику та висвітлювати події на фронтах. Крім цього, кінематографічними справами займалися Народний Комісаріат пропаганди та Бюро друку УСРР, які налагоджували виробництво кінохроніки [2]. Це свідчить про велике значення кінематографу для радянської влади.

13 березня 1922 року Всеукраїнський кінокомітет було реорганізовано на Всеукраїнське фото-кіноуправління (ВУФКУ), яке до 1925 року перебувало у м. Харкові. Структура ВУФКУ дає змогу прослідкувати його діяльність та повноваження. Воно складалося з правління, організаційного, виробничого, прокатного відділів та ревізійної комісії. На момент створення у безпосередньому віддані ВУФКУ перебувало дві кінофабрики (Одеська та Ялтинська), кінотехнікум та близько 500 кінотеатрів. Незважаючи на значні повноваження, Управління зіткнулося з низкою організаційних проблем. Так, на другому засіданні ВУФКУ на порядку денному було поставлене питання про взаємовідносини відділів з місцевими партійними, професійними та радянськими органами. Голова правління Хелмно зазначав, що великою перешкодою у роботі ВУФКУ є неавторитетність організації на місцях: ніхто не рахується з положеннями ВУФКУ. Тому присутні на зібранні звернулися до ЦК КП(б)У з проханням видати спеціальні циркуляри, які б роз'яснили членам партії задачі ВУФКУ та забезпечували б підтримку на місцях з боку партійців [3]. Продовжуючи цю думку, потрібно звернути увагу на взаємовідносини, а точніше конфлікти, між керівництвом ВУФКУ (в особі Хелмно) та Одеської кінофабрики (Греймер) [4]. Такий стан негативно впливав на розвиток республіканського кіно. Тому, Комісія ЦК, яка перевіряла роботу ВУФКУ у 1925 році постановила: «Запропонувати Наркомосу посилити постійне керівництво та контроль ВУФКУ та організувати правління із 3 комуністів в такому складі: завідуючий виробничо-технічною частиною ВУФКУ, завідуючий експлуатаційно-комерційним відділом, головний редактор ВУФКУ [5]. Фактично головні посади передавалися партійцям, які хоча й не знали специфіки кінематографічної справи, але були запорукою поліпшення дисципліни та чіткої підзвітності.

Початок будівництва Київської кіностудії та відповідно перенесення центру кіновиробництва стали причиною переїзду ВУФКУ до Києва у 1926 році. Новий апарат фото-кіноуправління мав такий вигляд: правління, секретаріат, фінансово-комерційний та художній відділи, інформаційна частина та кіновидавництво. У 1928 році було 6 крайових кіновідділів: Харківський, Київський, Дніпропетровський, Донецький та Вінницький. Кожен із відділів складався із секретаріату, експлуатаційної частини та бухгалтерії [6]. Це свідчить про досить широке поле діяльності організації: ВУФКУ