контролював фактично всі сфери кінопроцесу в межах республіки. Українська кіноорганізація мала повну фінансову автономію та планувала свою діяльність у відповідності до прибутків, вилучених із прокату. Крім цього, ВУФКУ взяв на себе цензурні функції - визначення політичної, художньої та моральної цінності картин.
Постанова ЦК ВКП(б) від 11 січня 1929 року визначила кіно як один з головних напрямів культурної революції, тож до нього вимагалася посилена увага: «Загострення класової боротьби на ідеологічному фронті не може не викликати з боку дрібнобуржуазних угрупувань намагання впливати на найголовнішу підойму культурного піднесення і виховання мас. Завдання партії - всемірно посилити керівництво роботою кіно- організацій і, забезпечуючи ідеологічну витриманість кінопродукції, рішуче боротись з проблемами пристосування радянського кіно до ідеології непролетарських верств» [7].
В кінці 20-х років розв' язалася полеміка щодо майбутніх змін в управлінні. Постанова РНК СРСР від 29 січня 1929 року ухвалила створення Всесоюзного Кінокомітету для регулювання справ кіно і фото. Голова правління ВУФКУ (Воробйов) та Наркомос УСРР (М. Скрипник) звернулися до Політбюро ЦК КП(б)У з проханням роз'яснити функції новоутворення та посприяти змінам складу кіно-комітету на користь союзним республікам [8]. Справа в тому, що затверджений склад комітету викликав об'єктивні сумніви: 27, із загальної кількості - 31, були представниками РСФРР. Від Управлінь мистецтв Наркоматів освіти союзних республік був делегований Свідер- ський, який відверто виступав за підпорядкування національних культур російському мистецтву.
Наступним приводом для занепокоєння став проект про організацію Всесоюзного кіносинди- кату, який був внесений на розгляд до Кінокомітету при Раднаркомі СРСР. Кіносиндикат мав би прокатувати всі радянські фільми по території Союзу, погоджувати тематичні та виробничі плани всіх кіно-організацій, надавати технічну допомогу в справі раціоналізації кіно- фото-промисловості та технічно вдосконалювати якість продукції. В ідеї створення синдикату відбилися погляди на кінематографію як на специфічну галузь промисловості. Незадоволення з цього приводу висловило ВУФКУ у своєму зверненні до ЦК КП(б)У від 5 вересня 1929 року: «Організаційне підпорядкування радянської кінематографії, хоч би в формі синдикування, керівним органам народного господарства змазує класову суть і роботу радянського кіно». ВУФКУ наголошує, що на перший план потрібно виносити не матеріально-технічні, а культурно-виховні, ідеологічні питання: «Занедбати значення кіна, як чинника національно-культурного будівництва, це значить гальмувати справу розвитку національних культур, а розвиток їх засобами всіляких синдикатів підмінить участь широких трудових мас у цій справі канцелярсько-бюрократичними «плануваннями» та заходами непотрібних і зайвих організаційних надбудов» [9]. Фактично, замість виправлення помилок у роботі Радкіно висувався проект організувати ще більш централізовану установу.
Розглянувши різні варіанти, РНК СРСР 13 лютого 1930 року прийняла постанову про утворення Всесоюзного об' єднання кіно-фото промисловості (ОКФП), в основі діяльності якого було об'єднання підприємств по виробництву кіно-фото апаратури (знімальної, проекційної, освітлювальної тощо), всього обладнання та матеріалів для неї (плівки, пластинок, фотопаперу, хімікатів тощо), а також всіх підприємств по виробництву кінокартин, їх прокату та експлуатації через відповідні трести союзного значення. У Статуті Всесоюзного ОКФП зазначалося, що його створення переслідує наступні цілі: «а) планування, керівництво, спостереження, а в подальшому здійснення капітального будівництва; б) забезпечення основними видами сировини та предметами матеріального та технічного спорядження; в) реалізація кінопродукції; г) керівництво фінансовою та комерційною частиною; д) підготовка та розподіл кадрів»[10].
До складу ОКФП увійшли Всесоюзний трест оптико-механістичної промисловості - «ВТОМП» (12 одиниць, в тому числі завод кіноапаратури ВУФКУ в Одесі); Всесоюзний трест фотохімічної промисловості - «Фото-Хімтрест» (5 одиниць); Всесоюзний трест по виробництву кінокартин (11 одиниць республіканського значення, в тому числі ВУФКУ з фабриками). Безпосередньо підконтрольними ОКФП стають Науково-дослідний інститут кіно-фото-промисловості, Державний технікум кінематографії в Москві, Фото-кіно технікум в Ленінграді, Фото-кіно технікум в Одесі [11]. Тобто, новоутворене об'єднання перебирає на себе функції всіх попередніх республіканських органів управління, які ліквідовуються, та фактично контролює кожен етап кіновиробництва.
Отож, у 1930 році ВУФКУ було реорганізовано в Державний український трест кіно-фото- промисловості - «Українфільм». Він мав 14 підрозділів: адміністративно-господарський сектор, референтуру, звукомонтажне бюро, сектори кадрів і праці, кіномережі, просування фільмів, планово- економічний, будівництва, виробництва, націона- лізаторський, обліку та звіту, фінансовий, юнсектор та сектор постачання [12], Територіально «Українфільм» охоплював 10 крайових відділів, які з 1 квітня 1932 року ліквідовувалися, а натомість створювалися 6 обласних [13]. Незважаючи на досить розгорнуту структуру, головною проблемою республіканського кінематографу стає його повна залежність від союзного центру, загроза втрати специфіки та перетворення на провінційну організацію.
Захищаючи інтереси українського кінематографу, ЦК КП(б)У надсилає до Політбюро ЦК ВКП(б) звернення, в якому повідомляє, що створене Всесоюзне об'єднання кіно-фото промисловості настільки централізує кінематографічний процес, що республіка буквально залишається без цієї важливої культурної справи: «Виробництво картин - це не є промисловість звичайного типу. Виробництво картин на всіх стадіях пов'язане з громадськістю (літературно- письменницькі кадри, актори, режисери, критики тощо). Наше ВУФКУ відігравало велику суспільно-організаційну роль: нам вдалося зібрати та виховати кадри. Все забезпечення культурно- національних інтересів України зводиться до того, що у нас хочуть взяти теперішнього керівника ВУФКУ Воробйова та переслати його в кіно- об'єднання» [14]. ЦК КП(б)У зазначає, що ОКФП не зможе достатньо приділяти уваги та повноцінно працювати в такій великій республіці та пропонує залишити в зміненому вигляді ВУФКУ як організацію по виробництву кінокартин та регулюванню й експлуатації