11 лютого 1932 року з подібним проханням до ЦК ВКП(б) звертався С. Косіор: «Виходячи з того, що українська кінематографія за своєю базою (дві крупних та одна невелика кінофабрики), за своєю мережею (4 000 апаратів та майже 15 000 екранів), за своєю прибутковістю (відраховано в держбюджет 38 млн рублів), наявності значного навчального комбінату (кіноінститут, робфак, технікум) та наявності до 200 власних кінотеатрів відчуває потребу в єдиному керівному центрі в Україні - ЦК КП(б)У просить дозволити створення в Україні кіно-об'єднання, підзвітного в оперативному відношенні республіканським організаціям, а в суспільному плануванні та керівництві - Союзкіно» [15]. Розуміючи можливі небажані наслідки від фактичної уніфікації всіх республіканських кіноіндустрій, РНК СРСР погоджується на розширення повноважень кіноорганізацій на місцях.

З метою посилення ролі, значення та розвитку кінематографії й фотосправи, як важливого фактору культурного піднесення, Рада Народних Комісарів УСРР Постановою від 1 липня 1933 року затвердила Статут Всеукраїнського тресту кіно-фото промисловості «Українфільм», в якому зазначалося, що цей трест має права Управи кіно- фото-промисловості УСРР, підпорядкованим безпосередньо Раді Народних Комісарів УСРР, і є самостійною господарською установою. У безпосередньому віданні тресту перебувають: Одеська та Київська кінофабрики; кінотеатри на території УСРР; Київський учбовий комбінат у складі: кіноінституту, робітфаку та кінотехнікуму; школи ФЗН при Одеській та Київській кінофабриках; всі підприємства та торговельні заклади фото-кіно-промисловості [16]. Але задекларовані широкі права та повноваження не змінили встановленої залежності. Український кінематограф сповна відчув на собі контроль зверху. У складі правління трестом обов'язково мали бути досвідчені партійні працівники, які б забезпечували ідеологічний провід організації. Найбільш болючою проблемою кіно стає жорстке цензурування та виконання так званих «соціальних замовлень», що, по суті, повністю викорінювало будь-яку авторську ініціативу. Основною роботою «Українфільму» мало стати підпорядкування кінопродукції актуальним завданням соціального будівництва та відображення найголовніших господарсько-політичних кампаній.

Художньо-ідеологічну роботу тресту «Україн- фільм» спрямовувала художня рада, що діяла під головуванням Народного комісара освіти УСРР. У 1935 році цю функцію перебирає на себе Головне управління по контролю за видовищами та репертуаром при Наркомосвіти УСРР, яке мало на меті здійснювати політично-ідеологічний, художній та військовий контроль, як попередній, так і наступний, за всіма видовищами та репертуаром на території УСРР. У пункті 5 Положення про його діяльність зазначалося, що Головне управління забороняє прилюдне використання і розповсюдження естрадних і музичних творів, кінофільмів, які: містять в собі агітацію або пропаганду проти радянської влади і диктатури пролетаріату, які оголошують державні таємниці, збуджують національний та релігійний фанатизм, є містичними, порнографічними, антихудожніми та ідеологічно не витриманими [17]. У цьому ж році Головне управління заборонило демонстрацію 5 із 8 випущених картин «Українфільму»: «Інтриган», «Прометей», «Суворий юнак», «Повінь», та «Застава біля чортового броду». Як наслідок трест поніс збитки у сумі 6 млн руб. [18].

У 1936 році Управління фото-кіно промисловості при РНК УРСР було включено в систему Управління в справах мистецтв, куди передавалися також театри та навчальні заклади кіно-організацій [19].

Постанова РНК УРСР від 25 квітня 1937 року «Про роботу Українфільму» констатувала, що внаслідок недоліків у діяльності тресту, український кінематограф знаходиться у стані занепаду. Задля виправлення ситуації, РНК УРСР ставить перед керівництвом «Українфільму» вимогу зміцнити ідейно-художній та оперативний провід кіностудіям, забезпечити виробництво доброякісних сценаріїв та поліпшити всю постановку кіновиробництва [20].

Всі недоліки, в тому числі й фінансові проблеми кінопромисловості списувалися на незадовільний стан керівництва, навмисний зрив виробничих планів через значну засміченість апарату правління кіносистемою ворожими елементами. В 1937 році українська кіно- організація потрапила під численні ревізії та перевірки по виявленню завуальованих контрреволюціонерів. Органи НКВС у 1936 році арештували режисерів Ніколаєнка та Стрижака, художнього керівника Лазуріна, завідуючого відділом прокату Гришина, директора дитячого кінотеатру в Києві Брауде, директора кіно- інституту Хмеля і т. д. Як висновок, члени комісії радили поставити питання про перевірку всіх працівників кіносистеми: «Такий стан в кіносистемі м. Києва свідчить про те, що в ній панують вороги, і до тих пір, доки не будуть вони звідти видалені, продукція кінопромисловості буде завжди не тільки не якісна, але й шкідлива» [21].

Керівництво «Українфільму» часто змінювалося внаслідок репресій. Це викликало збої в діяльності організації.

Відповідно до Постанови РНК УРСР від 16 квітня 1938 року «Про утворення управління кінофікації при Раді народних комісарів УРСР, Раді народних комісарів Молдавської АРСР і обласних виконавчих комітетах» трест «Україн- фільм» ліквідовувався, а всі справи, майно й цінності передавалися Управлінню кінофікації при РНК УРСР. Управління кінофікації виконувало наступні завдання: керівництво всією справою кінофікації УРСР, розвиток та розширення кіномережі в місті та на селі, її подальше озвучення, покращення якості обслуговування глядачів. Ця організація мала 6 відділів: оперативно-експлуатаційний, технічний, планово- економічний, адміністративно-господарський, капітального будівництва, підготовки та розподілу кадрів, фінансовий та бухгалтерія [22]. Потрібно звернути увагу, що ані Управління мистецтв, ані Управління у справах кінофікації не займалися виробництвом картин та керівництвом кінофабриками. Тобто, українські органи правління втрачають контроль над основною та найважливішою стороною кінематографічної справи.

Таким чином, розгалужена система органів правління забезпечувала контроль над усіма