Масонство в Україні та його вплив на соціально- політичні процеси

(1900 - 1920 рр.)

У масовій свідомості масонство або франкмасонство (від французького "вільний муляр") з давніх-давен асоціюється з чимось таємничим, могутнім та навіть змовницько-підозрілим. Слід зауважити, що різка поляризація, яка протягом століть проявляється в ставленні до масонства, грунтується або на легендах, або на антилегендах. Самі ж масони скупі на роз'яснення. У всякому разі вони не поспішають ліквідовувати "білу пляму", що утворилась у громадській думці стосовно ряду аспектів їх руху. Інтерес до цього загадкового братства - це факт соціальної психології сучасного суспільства. Після тривалої смуги заборон та настанов його тягне до всього таємничого, того, що знаходиться за межами раціонального світосприйняття.

Майже всі дослідники масонства, як його апологети, так і непримиренні завзяті супротивники, сходяться на тому, що рух "вільних мулярів" завжди був, є і буде елітним, загадковим, неоднозначним та суперечливим соціальним явищем, що в своїх колах об'єднує людей дуже різної духовної й політичної орієнтації.

Так зване "споглядальне" франкмасонство виникає 24 червня 1717 року в Англії, коли в Лондоні було створено першу Велику Ложу. Декількома роками пізніше з'явилася "Конституція" масонства, що належить перу Дж. Андерсона. Відтоді "королівське мистецтво" (так масони називають свою діяльність) поширюється в багатьох країнах. Загалом масонство можна окреслити як релігійно-етичний та філософський рух, до якого належать передусім елітні верстви суспільства. По духу первісному масонству чуже заняття політичними питаннями. Проте за свою історію воно дуже часто ставало причетним до суспільно-політичних подій як радикального, так і консервативного спрямування.

Історія руху "вільних мулярів" засвідчує, що він неодноразово використовувався різними, часто антагоністичними політичними групами для вирішення національних проблем своїх країн. Якщо на світанку своєї історії масонство становило певну сукупність релігійно-етичних понять, то поступово воно стає лише найзагальнішою формою, наповненою різним змістом, який визначався передусім характером суспільства, в якому масонство пустило своє коріння [1]. На підтвердження цієї думки можна навести приклади США, Франції, Італії, Німеччини, країн Латинської Америки тощо. Схожа ситуація склалася й в Україні протягом XIX-XX століть. Україна, яка тривалий час не мала власної державності, створила, певною мірою, особливе відгалуження масонського руху.

Уже близько 100 років у середовищі правих політичних груп ходить легенда про масонство як головного закулісного інспіратора й керівника революційних подій початку ХХ століття. Не так давно це питання знову було витягнуто на поверхню, і тепер навколо нього вирують гострі політичні пристрасті, які й досі не вгамувалися. Сформований ще наприкінці минулого століття стереотип сприйняття масонських лож як організаційної основи всесвітньої "жидо- масонської змови" і тепер є вельми важливим політичним аргументом багатьох популістських організацій.

Навіть при поверховому огляді есендевської періодики останніх років ми можемо знайти звинувачення "Великої Ложі України" в тому, що вона за допомогою іноземних грошей мала намір нав' язати "російській території" (мається на увазі Україна) "антируський правлячий режим". Доказом цьому, на думку Олега Платонова, є той факт, що з 1919 р. головою "Великої Ложі України" та водночас одним із лідерів Директорії був "старий масон, зрадник російського (виділено авт.) народу, С.В.Петлюра" [1]. А окремі російські неошовіністи взагалі вважають "саму українську націю виявом масонської інтриги" [2].

На думку прихильників войовничого націоналізму, "масонерія" чи "інтернаціональна мафія", починаючи з "соціаліствуючих батьків народу" Грушевського, Винниченка, Петлюри, "має намір посісти глобальний контроль шляхом соціалістичних перемін і комуністичних революцій" [3].

На думку автора даної роботи, з наведених вище прикладів цілком зрозуміло, чому новітні "ультра" як правого, так і лівого гатунку, надають неабияке значення революційним подіям 1917-1920 рр. в Україні. Головну причину поразки визвольних змагань українців у цей період вони вбачають у приналежності до лав масонської організації керівників Центральної Ради, гетьманату, Директорії, які, за їхнім твердим переконанням, виконували вказівки "антиукраїнського" масонського центру, який зорганізував СРСР, ООН, ЮНЕСКО та інші жидомасонські витвори з метою остаточного "знівелювання" націй [4].

Звичайно, такі настрої не роблять погоди в суспільстві. Однак антимасонські ремствування з приводу того, що "масони вже згубили Росію і взялися за Україну", можуть, як і будь-який інший різновид екстремістського націоналізму, суттєво ускладнити процеси державотворення й демократизації у посткомуністичній країні [5].

Автор вважає за доцільне проаналізувати дані різних джерел та погляди дослідників цього питання й, узагальнивши їх, висловити своє, можливо суб' єктивне, бачення цієї проблеми.

Кінець XIX - початок XX століття позначився пожвавленням масонського життя в Україні. Дослідники цієї проблеми, наприклад, польський історик Людвік

Хасс, говорять про "відродження"[6] руху "вільних мулярів" у Російській імперії, а почасти й в Україні.

Слід зауважити, що Україна мала певні вільномулярські традиції. Протягом XVIII-XIX століть тут існувало чимало масонських осередків (тобто лож). До їх складу входили визначні громадські, культурні та політичні діячі, наприклад, І.Котляревський, С.Волконський, фундатор "Малоросійського Таємного Товариства" В. Лукашевич. 1822 року наказом Олександра Першого масонство в Російській імперії було заборонено [7].

Але за чутками, які були вельми поширені серед елітних верств української громадськості кінця ХІХ - початку ХХ ст., ложі не припиняли своєї діяльності, а лише стали краще приховувати сліди свого існування. Проте слід відзначити, що вагомих підтверджень цього факту поки що не знайдено.

XIX