Україна теж не знаходилась осторонь від загального процесу політизації мас. На зламі століть на зміну аполітичному культурництву українофілів прийшли активні політичні спрямування. За визначенням Романа Шпорлюка, український національний рух вступає до своєї третьої - політичної - стадії [9]. На думку автора, саме в рамках загального процесу українського національно-державного відродження слід розглядати й історію масонського руху на українському терені.

На думку сучасного філософа О.Забужко, український народ вступив у ХХ століття відносно слабко класово диференційованим, тому що в умовах бездержавності горішні класи, як традиційні (шляхта), так і нововиниклі (буржуазія), раз у раз протягом XVIII- XX століть рекрутувались у структуру панівної нації [10]. Не було винятком й таке громадсько-політичне явище, як масонство. Значна кількість українців протягом вказаного періоду входила до російських лож.

Поновлення масонства тісно пов' язано з суспільно- політичною ситуацією як в Україні, так і в Російській імперії взагалі. Початок ХХ століття в Росії позначився дуже швидким зростанням політичного визвольного руху. На міжреволюційний період 1905-1917 років припадає нова хвиля активізації масонства. На думку автора, він розвивався у двох напрямках, які значною мірою віддзеркалювали особливі, характерні лише для України умови громадсько-політичного життя.

Перший напрям масонства на українському терені репрезентують ложі, створені в рамках "відродженої" загальноросійської масонської організації, яка згодом отримала назву "Великий Схід народів Росії". Відродження "справжнього" масонства в Російській імперії історики пов'язують з ім'ям відомого вченого, проф. Максима Ковалевського. Наприкінці XIX ст. в

Парижі в рамках "Великого Сходу Франції" діяли ложі російських емігрантів "Космос" і "Гора Сінай" [11]. Політична активність цього масонського об'єднання імпонувала не лише радикально-демократичним верствам французької громадськості, зазначає дослідник російського масонства Борис Ніколаєвський, саме вона привернула до нього посилену увагу російської ліберальної інтелігенції [12].

Вагомим чинником, що сприяв поновленню діяльності масонських лож у Російській імперії, стала бурхлива революція 1905 року. Жовтневий маніфест привів до вибухового пожвавлення діяльності раніше заборонених політичних та громадських організацій, у тому числі й українських. На думку М.Ковалевського, масонство могло стати зручним засобом для згуртування докупи політичних діячів ліберальної опозиції самодержавству та сприяти виробленню ними спільної позиції, компромісу з найважливіших питань сучасності.

У липні 1908 року члени французьких лож на чолі з Ковалевським та емісари "ВСФ" Сеншоль і Буле офіційно затвердили ложі "Відродження" у Москві та "Полярної Зірки" у Петербурзі. Про це свідчать документи, введені в науковий обіг Борисом Елькіним [13]. Через деякий час "Полярна Зірка" виділила капітул, який отримав право самостійно відкривати нові ложі, які незабаром поширилися й в Україні [14]. У 1909 році була заснована ложа "Київського Світанку", а через певний час у Києві працювали вже три ложі. У 1908 році розпочав свою роботу масонський осередок в Одесі, наступного року - в Харкові. Також є дані про відкриття лож у Полтаві, Катеринославі, Вінниці, Чернігові [15].

На рубежі 1909-1910 років у розвитку масонства стався злам, причиною якого стали чутки та підозри ряду братів щодо зв'язку деяких членів лож з царською таємною поліцією ("охранкою") [16]. Результатом цього, робить висновок Натан Сміт, стало "засинання" (за масонською термінологією - тимчасове припинення діяльності, закриття) лож, яке було використане для перебудови всієї системи. "Реконструкція" торкнулася не лише членського складу лож, але й їх структури, зв'язків, програм тощо [17]. Одним із чинників, що обумовив "реконструкцію", став прихід до керма організації нової, більш радикальної генерації так званих "молодих" масонів (наприклад, М.Нєкрасова, О.Керенського, О.Коновалова, О.Гальперна), які прагнули суто політичних цілей та завдань й воліли позбавитися "баласту" традиційної обрядовості [18].

Вибрані члени колишньої організації з конспіративних міркувань були згруповані в нові ложі, які нараховували не більш як 10-12 осіб. Члени одного осередку не знали членів інших, не велись протоколи засідань, був розірваний зв'язок з Парижем. Біля керма організації стояла Верховна Рада, а всі стосунки поміж ложами відбувалися через "венераблів" (голів лож) та секретаря Верховної Ради [19]. Організація відмовилася від обрядів, одягу, символіки, до неї приймалися жінки (наприклад, Катерина Кускова), що також не співпадало з масонською традицією. Нова організація була більш молодою за віком, більш демократичною за соціальним складом, більш лівою за політичними уподобаннями.

Однак, незважаючи на більший радикалізм, як "старі", так і "молоді" масони були однодумцями в одному питанні: вони боялися "русского бунта - бессмысленного и беспощадного" [20]. Тому головне завдання цієї гілки масонства, попри всі реорганізації, залишилось незмінним: координація дій опозиційних груп для встановлення парламентсько-демократичної системи правління за західноєвропейським зразком, яка б спиралася на глибинні (чи не зовсім) соціальні реформи. Тому заради тактичних завдань питання стратегічної мети (заміна монархії республікою, а імперії - федерацією) було залишено відкритим.

Офіційне запровадження незалежної масонської організації, повідомляє секретар Верховної