Ради О.Гальперн, сталося на конвенті 1912 року, який проходив у Москві. Тоді вона й отримала назву "Великий Схід народів Росії", але прийом нових членів і надалі відбувався від імені "Великого Сходу Франції" [21]. Головний акцент у діяльності нової організації, стверджує російський історик Д.Андрєєв, був поставлений на "інсталяцію" (за масонською термінологією - заснування, відкриття) нових лож, у яких передбачалося зосередити основну роботу по оформленню коаліції поступових сил та міжпартійному інформаційному обміну [22].
Організацію 1912-1917 рр. більшість з дослідників та навіть самі члени лож (наприклад, М. Нєкрасов та О.Керенський [23]), не вважають за "регулярну", тобто справжню масонську організацію. Враховуючи вище наведені факти, Л.Хасс вважає, що масонські ложі 19121917 років не належали до "справжніх", тому що не були організаційно підпорядковані "Великому Сходові Франції". На підтвердження своєї думки вчений наводить дані про те, що "Великий Схід народів Росії" не був запрошений на Паризьку Конференцію масонських обедіянсів Союзних Націй (січень 1917 р.) [24]. На думку американського історика Натана Сміта, дана організація була "значно більше політичною конфедерацією, яка використовувала масонський стиль, ніж справжнім франкмасонським союзом" [25]. Борис Елькін розглядає Ложі як "політичні асоціації, які називали себе масонськими, але незалежно від клятви не мали нічого спільного з масонством" [26], а московський історик Данило Андрєєв вказує на "створення надпартійного інформаційного центру" [27].
Протилежної точки зору дотримується відомий літературознавець Ніна Бєрбєрова. Вислови О.Керенського та К.Кускової на користь "нерегулярності", карбонарського (тобто змовницького) характеру організації вона називає "черговим масонським камуфляжем" [28]. Такої ж точки зору дотримується петербурзький історик В.Старцев [29].
Однак незалежно від того, який характер "регулярний" чи "карбонарський" мав "Великий Схід народів Росії", він відрізнявся від звичайних масонських організацій, і це не лише полегшувало існування масонства в нелегальних умовах, але й сприяло поповненню його раціонально мислячою інтелігенцією. Слід відзначити, що завдяки підозрілому ставленню самодержавства, справжнє масонство не зовсім підходило для російської та української дійсності, в Російській імперії початку ХХ століття масонство могло існувати лише як політична організація з тим чи іншим політичним обличчям [30].
Саме тому, на думку автора даної роботи, після поразки революції 1905-1907 років, коли царат розігнав "рожеву" Другу Думу, найбільш далекозорі суспільні сили намагаються знайти вихід із скрутного становища та запобігти хаосу. Більшість членів лож належала до поміркованого крила опозиційного руху, вони не розуміли й боялися революційних потрясінь, нової "разінщини" чи "пугачовщини", які, на їх думку, могли вщент зруйнувати країну, втягнути її у безодню хаосу. Ліберали прагнули реформ та повалення самодержавства, але вони намагалися домогтися своєї мети не засобами революцій, повстань та збройних виступів, а мирними, "цивілізаційними" шляхами.
Узагальнивши дані численних джерел, автор дійшов висновку, що головну причину своєї поразки у боротьбі з самодержавством ліберальна опозиція вбачала у відсутності єдності в своїх рядах та в ізольованості від співзвучних європейських течій. Спроби прямих узгоджень (наприклад, кадета В. Обнінського з соціал- демократами Ф.Даном та Г.Плехановим у травні 1908 року [31]) зустрічалися з недовірою, тому необхідні були нові форми. На нашу думку, масонська організація, звільнена від деякої аморфності та обрядовості, з її традиціями братських стосунків між членами, суворої конспірації краще за все підходила для цієї мети. Автор погоджується з висновком Д.Андрєєва, що побудована за принципом поза- й надпартійного об' єднання широкого спектру опозиційних сил, масонська організація "Великого Сходу народів Росії" сприяла кращому порозумінню та виробленню компромісу з найактуальніших питань між прогресистами та лівими кадетами, з одного боку, та соціал-демократами (меншовиками) - з іншого [32]. Головною ідеєю цієї організації стала ідея коаліції поступових сил, а головним завданням - не допустити стихійного вибуху, анархії, в умовах якого до влади можуть прийти екстремістські сили.
Відзначимо, що українські ложі грали помітну роль у "Великому Сході народів Росії". Секретар Верховної Ради цієї організації Олександр Гальперн вказує, що окрім Петербурга місцева Рада була лише в Києві, а для цього потрібно було мати в місті не менш як п'ять лож [33]. Це, на думку автора, говорить про значне поширення лож цього обедіянсу в Україні. Ще одним свідченням на користь того, що українські масони мали певний вплив в організації, є той факт, що назва "Великий Схід народів Росії", яка в певній мірі вказувала на майбутнє федеративне спрямування державного устрою, була прийнята на конвенті 1912 року за вимогою "українців" М.Грушевського та його прихильників, які в іншому випадку відмовлялися увійти до новоствореної організації [34]. Членами українських лож були, значною мірою, інтелігенти, представники "вільних професій". Серед них ми зустрінемо думських діячів I. Полторацького та С.Іванова, адвоката Д.Григоровича-Барського, істориків М.Грушевського та М.Василенка, літературознавця С.Єфремова, земських діячів Ф.Штейнгеля та А.В'язлова, публіцистів Ф.Матушевського та А.Ніковського, а також багатьох інших. Силу масонів, відмічає В.Старцев, перш за все становила політична вага та діяльність кожного окремого "брата", однак після вступу до товариства роль кожного значно збільшувалася зв'язками та впливом усієї громади [35].
До другого напрямку слід віднести масонські осередки, що входили до складу Закону Мартіністів (наприклад, Ложі "Нарцису" та "Святого Андрія Первозваного" в Києв і). Цей напрямок вільномулярського руху, вважає Л.Хасс, можна більш- менш точно називати "українським" масонством [36]. Саме з ним дослідники пов'