Щодо регіональних журналістів, має місце ще така проблема. Жур - наліст в обласному чи районному центрі - низькооплачувана професія. Якщо європейський і американський журналіст - це представник середнього класу, то, наприклад, звичайні рівненські журналісти не можуть похвалитися навіть середньою заробітною платою по Рівненщині (у січні - листопаді 2009 р. вона становила 1582 грн), не кажучи вже про середню зарплату по Україні (у грудні 2009 р. - 2233 грн).

Це призводить до:

Відходу з професії журналістів-фахівців, які здобули досвід роботи. Вони йдуть у PR, бізнес, політику або їдуть у київські ЗМІ на кращі зарплати.

Обтяження журналістів іншими обов'язками, які відволікають від основної роботи й часом суперечать журналістській діяльності. Наприклад, PR політичний і бізнесовий поряд з роботою в ЗМІ.

Переважання в ЗМІ малодосвідчених журналістів (часто студентів або вчорашніх студентів) або журналістів з низьким фаховим рівнем (під низьким фаховим рівнем мається на увазі не відсутність диплому, а відсутність високого журналістського рівня).

4. Відсутності мотивації в тих, хто залишився, до глибокої професійної роботи, у тому числі й у редакторів.

Крім того, несприятлива атмосфера для формування спеціалізованих журналістів. Через обмежену можливість редакцій утримувати багатьох журналістів, кількість журналістів у редакціях в основному невелика. Це не дає можливості журналісту зосередитися на досконалому вивченні однієї сфери: економіки, політики, освіти, криміналу, екології, спорту. Тому журналістів-експертів у якійсь одній сфері дуже мало, від чого також страждає якість матеріалів. Деякі галузі, наприклад, фінанси, економіка, екологія взагалі часто залишаються без серйозного висвітлення. У кращому разі використовуються передруки з центральних ЗМІ [9].

Потребує особливої уваги й розвиток радіомережі. Кількість точок проводового радіо за роки незалежності скоротилася більш ніж уп'ятеро - новобудови здаються без їхньої наявності, хоча відповідні стандарти ніхто не скасовував. Крім суспільно-політичного значення проводове радіо незамінне для інформування населення у випадках надзвичайних подій.

Прагнення власників телекомунікацій знищити проводове радіо й замінити його FM призведе до подальшого обмеження національного інформаційного простору - найближчим часом у кожній сільській хаті (та й міських квартирах теж) не з'являться FM-приймачі, та й змістове наповнення і рівень радіостанцій ще далекий до рівня загальнонаціонального й місцевих радіоканалів [8].

Потрібно також відзначити, що національні та регіональні ТРК функціонують на різних умовах залежно від величини капіталовкладень, спрямованих на розвиток, і закінчуючи можливістю доступу до каналів мовлення та транслювання програм інших каналів. До речі, однією з особливостей функціонування регіональних ТРК є використання програмного продукту без оформлення належним чином ліцензій та з порушенням авторських прав.

Щодо розвитку регіонального та місцевого недержавного телерадіомов- лення можна виділити дві складові, які значно відрізняються одна від одної; з одного боку, це ТРК, що здійснюють трансляцію на невеликі міста й сільські райони, з іншого - на міста мільйонники та більшість обласних міст.

Перша група ТРК характеризується вкрай слабким технічним потенціалом, неприхованим відеопіратством, невисоким художнім рівнем своїх програм. Діяльність таких компаній тримається на ентузіазмі людей, що там задіяні, але в їх оперативності й розумінні проблем регіонів закладено великий потенціал розвитку, що може реалізуватися лише за умови комплексної та прогнозованої політики з боку державних органів.

У сучасних умовах активного розвитку інформаційного суспільства - фази розвитку суспільства, при якій домінуючими продуктами виробництва є інформація і знання, - інформаційна, аналітична та прогностична діяльність стають дедалі поширенішими. Перед суспільством постає потреба в підготовці висококваліфікованих фахівців, які можуть на практиці ефективно реалізовувати процеси, пов'язані зі збиранням, зберіганням, використанням, поширенням та аналітико-синтетичною переробкою інформації з метою задоволення потреб користувачів, попит яких на інформацію невпинно зростає.

Однак розвиток інформаційних технологій, переоснащення телеко- мунікацій, здешевлення послуг зробило Інтернет доступнішим для дедалі більшої кількості користувачів. У мережі Інтернет з'являються інформаційні ресурси органів влади, які корисні, цікаві та доступні громадянам. Є показник «рівня проникнення в Інтернет», що показує кількість користувачів на тисячу осіб. У 2007 р. було майже 14, у 2006 р. - трохи більше дев'яти. Темпи зростання дуже великі.

Справа в тому, що технічно не завжди легко, вигідно чи дешево підключити до мережі Інтернет (інформатизувати) сільський регіон. Отож жителі таких регіонів потенційно обмежені у використанні сучасних інформаційно- комунікативних технологій (ІКТ). Проте міжнародна практика вирішує це питання завдяки реалізації (в основному) короткотривалих цільових грантових програм, що одержали назву «успішних прикладів втілення інформаційно-комунікаційних проектів» (англ. success stories). Оскільки сфера надання послуг та множина інформаційних потоків сконцентрована в містах (часто лише в мегаполісах чи столицях), то, відповідно, вони й географічно є найбільшими регіонами розвитку інформаційного суспільства.

Якщо в країнах Західної Європи кількість користувачів Інтернету, що мешкають у містах і селах, майже пропорційна, то в Україні лише 10 % «юзерів» мешкають у сільській місцевості. Хоча нині комп'ютер з Інтернетом на селі уже не дивина, проте все ще невелика кількість шкіл приєднані до всесвітньої мережі.

90 % українських користувачів усесвітньої павутини мешкають у містах. Такі дані дослідження інтернет-порталу bigmir.net. Лідером серед «юзерів» є Київ, за ним ідуть Одеса і Дніпропетровськ. Використовують Інтернет 6 % одеситів та 7 % дніпропетровців.

Наприклад, з-поміж користувачів Інтернету в