УДК 328.18(477):004 Олександр ЧЕЛАК,

заввідділу апарату Ради національної безпеки і оборони України

ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЗІ СФЕРАМИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Стаття присвячена висвітленню особливостей функціонування національної системи електронного урядування, проблеми і перспективи її розвитку в контексті поглиблення процесів інформатизації та демократизації українського суспільства.

Ключові слова: електронне урядування, державне управління, інформатизація, інформаційна сфера, інформаційна безпека, демократизація.

Поява електронного урядування спричинила стрімкі якісні зміни в сучасному суспільстві. Швидкий розвиток і широке впровадження інформаційних та комунікаційних потоків та технологій поряд із втіленням нової організації державного управління актуалізувало також ряд проблемних аспектів.

З одного боку, електронний уряд як невід'ємна компонента інформаційного суспільства відкриває нові перспективи в багатьох сферах громадського життя, сприяє підвищенню швидкості та ефективності державно-управлінських процесів, створюючи водночас передумови для формування електронної демократії та сучасної моделі громадського контролю за діяльністю державного апарату. З іншого - виступаючи однією з необхідних передумов сталого демократичного розвитку суспільства й держави загалом, у нинішніх реаліях електронне урядування залишається явищем, що потребує інституціоналізації національних інтересів.

Віртуальне розширення інформаційного простору спричиняє появу різних проблемних аспектів не лише в технічній галузі, а й гуманітарній, до якої належить таке явище, як електронна культура (Digital Culture або E-culture). Ця досить нова сфера діяльності пов'язана зі створенням електронних версій об'єктів культурної спадщини в мистецтві, кіно, телебаченні, нерухомій культурній спадщині. Крім того, електронна культура включає твори, які відразу створювалися в електронній формі, наприклад мережеве мистецтво, реконструкції у віртуальній реальності, нові інтерактивні твори тощо [1]. Слід наголосити на ключовій ролі електронної культури, яку вона відіграє в інформаційно-психологічному розвиткові індивідууму, особливо на етапі формування особистості.

За своєю природою система електронного урядування охоплює значну кількість різних видів діяльності. Цим зумовлюється й масштабність політичних завдань у сфері електронної взаємодії з «акторами» інформаційних відносин. Водночас можна чітко виділити три організаційні напрями, за якими вона здійснюється:

між органами державного управління (G2G), яка є основою такого урядування та передбачає обмін даними й здійснення електронних контактів;

між державою та бізнесом (G2B), що включає розвиток економічних відносин у площині взаємовигідних інтересів;

між державою та громадянами (G2C), який спрямовано на полегшення взаємодії громадян з державними органами та установами в питаннях надання першим адміністративних послуг (сплата податків, подача заяв та видача ліцензій, довідок та іншої типової інформації).

З урахуванням новітніх трансформацій щодо розподілу повноважень державної та муніципальної влади, що загалом характерно для європейського досвіду розмежування владних повноважень у містах, необхідно окремо виділити вектор електронного урядування, спрямований на взаємодію між муніципальною владою та громадянами [2].

Важливого значення в цих процесах набувають засоби, що забезпечують належне збереження, оброблення й поширення інформації (технології оброблення й передавання інформації), система освіти та інформаційний сектор загалом, оскільки економічне зростання дедалі більше забезпечується за рахунок використання інформаційних ресурсів і джерел, головним носієм яких є людина з відповідним рівнем наукової та спеціальної підготовки [3].

Натомість однією із серйозних проблем залишається превалювання бюрократичної етики над суспільними потребами, яка не лише гальмує рух економічної еволюції країни, а й стримує розвиток громадянського суспільства, яке спирається на прошарок, представлений у своїй більшості середнім класом. Адже утримування відкритої інформації з метою подальшого її використання носить у собі деструктивний зміст щодо її адресного призначення й суперечить принципам інформаційних відносин, передбачених національним законодавством.

На сучасному етапі розвитку української державності іншим серйозним викликом національній безпеці в інформаційній сфері є проблема подолання інформаційної нерівності. Вона знаходить своє уособлення насамперед у тому, що механізми обміну інформацією між категоріями «держава - суспільство - бізнес» розладнані, що призводить, у свою чергу, до протистояння за принципом «всі проти всіх». Тому очевидно, що головні дії політичної еліти в цьому напрямі повинні полягати в зміні підходів сучасної бюрократії до проблемних питань електронного урядування та електронного уряду зокрема, у подоланні економічно- правових бар'єрів, які розмежовують співпрацю зазначених вище соціальних інституцій.

У той час як аудиторія сягнула за межі національного інформаційно - го простору та відчутно розширилася, у добу глобалізації відкритість набула особливої значущості: вітчизняні експерти акцентують увагу на отриманні очевидної економічної ефективності поряд з менш ефективними та менш передбачуваними державами, політичні й економічні системи яких недостатньо відкриті.

На зламі епох, у процесі формування нових світових принципів колективної безпеки, складовою частиною якої є також інформаційна сфера, очікується послідовне посилення економічних факторів. Не виключено, що в майбутньому це призведе до утворення нових макрорегіонів саме на економічній основі.

Так, наприклад, свобода ринкових відносин, демократія, інституцій- ний розвиток ринків у США завжди розглядалися як основа для економічного розвитку. Поряд з тим Лісабонська стратегія Європейського Союзу, ухвалена у 2000 р., головною метою визначає досягнення Європою у 2010 р. стану найбільш конкурентоспроможного регіону світу завдяки розвитку «економіки, заснованої на знаннях» (економіки знань). Вона передбачає інституціоналізацію уявлень про інноваційний розвиток як засіб підвищення конкурентоспроможності одночасно з інститу- ціоналізацією еволюційно сформованих у попередні роки гуманітарних і соціальних практик - найбільшого культурного надбання європейської цивілізації.

Європейський рух до «економіки знань» супроводжується змінами політики сприяння розвитку освіти та науки. Вона орієнтується на підтримку навчання протягом всього життя, збільшення інвестицій в удосконалення особистості, розвиток інформаційних технологій.

Прогнозується, що