газет, можна зробити висновок, що останнім часом їй приділяється значно більше уваги, ніж раніше, проте недостатньо. Справа навіть не в кількості публікацій, а, швидше, в їх якості (це стосується жанрової різноманітності, регулярності подачі тематичних матеріалів тощо). У сучасних ЗМІ привертає увагу значна кількість невеличких матеріалів, які здебільшого інформують про певну подію в соціальній сфері, не подаючи аналізу чи порад спеціалістів, однак і ці матеріали по-своєму корисні читачеві.
ЗМІ, повідомляючи про певні соціальні події, допомагають українському суспільству зрозуміти соціальні процеси. Часто, коли влада відмовляє народу в певних соціальних питаннях, останній звертається до працівників ЗМІ - таким чином намагаючись вирішити проблеми, привернути увагу, залучити до дій громадськість. ЗМІ в цьому плані виконує роль «чарівної палички», яка привертає до себе увагу значних мас населення.
В умовах фінансової кризи, коли в українському суспільстві на тлі масових звільнень працівників населення втрачає відчуття захищеності, особливого значення набуває інформаційно-роз'яснювальна робота Державної служби зайнятості. У країні нараховується 647 центрів зайнятості різного рівня - від державних до районних, які надають цілий комплекс послуг тим, хто шукає чи хоче змінити роботу, а також роботодавцям. Саме для організації фахового та своєчасного інформування про ситуацію на ринку праці відповідні працівники державних та регіональних служб зайнятості мають докласти максимум зусиль для налагодження співпраці зі ЗМІ, бо оперативне донесення до населення такої інформації є не лише складовою діяльності, а й прямим обов'язком цих служб. Часто своєчасна та кваліфікована інформаційна підтримка здатна повернути людині надію на позитивне вирішення життєвих проблем, вселити відчуття впевненості в майбутньому. Тому увага служб зайнятості має бути більше зосереджена на практичних аспектах інформаційно-роз'яснювальної роботи - повідомленнях про зміни в законодавстві, інноваціях у наданні соціальних послуг, аналізу загальної ситуації на ринку праці тощо; спрямована на використання засобів інформаційно- роз'яснювальної роботи (створення прес-релізів та інших інформаційних матеріалів, організація прес-конференцій, брифінгів, прес-турів тощо). Актуальними залишаються проведення конкурсу серед ЗМІ на краще висвітлення питань з проблем зайнятості; систематична співпраця базових центрів із засобами масової інформації. Преса може сприяти підвищенню мобільності робочої сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці.
Нині служба зайнятості є чи не єдиною державною структурою, яка активно займається профорієнтацією молоді та школярів. Її фахівці шукають нові, сучасні форми розповіді про світ професій та їх актуальність на ринку праці. Так, у школах країни встановлюються так звані профорієнтаційні термінали. Профорієнтаційний термінал - це молодіжний профорієнтаційний інтернет-портал, доступ до якого здійснюється через спеціальні електронні пристрої (тач-скріни). Інформація, завантажена у профорієнтаційні термінали, постійно поновлюється, вона завжди актуальна і змінюється, беручи до уваги, вимоги ринку. «Банкомат професій» знайомить випускників зі змістом спеціальностей, вимогами роботодавців, умовами навчання, станом і перспективами ринку праці, трудовим законодавством. Для всіх школярів, які навчаються у сільських школах, випускаються профорієнтаційні щоденники, бо діти у селах не мають отримувати інформацію у такий спосіб. Говорити ж про ефект від цих заходів з профорієнтації можна буде не раніше ніж через три-чотири роки.
Разом з тим інформація про заплановані та виконані заходи базових центрів зайнятості в окремих випадках залишається на недостатньому для якісного налагодження взаємодії з медіа-партнерами рівні. У свою чергу це не дає змоги оперативно та змістовно інформувати суспільство про можливості кожної людини втілити в життя своє право на отримання роботи.
Важливу роль у саморегулюванні ринків праці відіграє зовнішня трудова міграція, яка в Україні вже стала звичайним явищем. Навколо феномену трудової міграції зосереджено багато міфів та стереотипів, які експлуатуються як недбалими дослідниками та політичними силами у власних інтересах, так і ЗМІ, які використовують цю інформацію неналежним чином. В українських офіційних та неофіційних джерелах, у тому числі в ЗМІ, можна знайти різні оцінки щодо кількості українських трудових мігрантів, які протягом останніх років виїхали з України. При цьому діапазон таких оцінок коливається від 2 до 7 млн осіб. Це не дивно, адже вирахувати точну або хоча б приблизну кількість українських заробітчан за кордоном надзвичайно важко, зважаючи на переважно нелегальний характер їхнього перебування та небажання ставати на облік. На жаль, нині в Україні не існує єдиного централізованого органу, який би координував проблеми міграції. Оскільки на практиці не існує єдиної державної міграційної політики, то не існує й координованої інформаційної політики в цій галузі.
ЗМІ постійно висвітлюють проблеми торгівлі людьми, зловживань у сфері працевлаштування, відпливу інтелектуального потенціалу нації. Необхідно зауважити, що більшості таких матеріалів притаманна певна однобічність поданої інформації. Як показує аналіз, чимало публікацій з цієї тематики мають негативне забарвлення, а «смажені» факти є головною характеристикою цих інформаційних повідомлень.
На українському інформаційному ринку бракує достовірної інформації та професійних дискусій на тему трудової міграції й пов'язаних з нею можливостей та небезпек. Натомість нерідко поширюються непе- ревірені відомості, зокрема щодо оцінок масштабів трудової міграції та перспектив розвитку ситуації в цій сфері. Консультаційні центри, мережі для громадського обговорення проблеми, які створювалися б спільними зусиллями органів місцевої влади, ЗМІ та громадських організацій у регіонах масової виїзної міграції, могли б допомогти налагодити комунікації між тими, хто володіє реальним досвідом та інформацією, й тими, хто розмірковує над можливістю виїхати на заробітки за кордон.