УДК 070(477):329+654.1(477): 329

Андрій ПОТІХА,

наук. співроб. СІАЗ НБУВ

ПАРТІЙНІ ЗМІ ЯК КАНАЛ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У статті розглядається роль партійних засобів масової інформації в системі соціальної комунікації. Простежується динаміка якісної зміни методів передавання інформації в сучасних інноваційних моделях соціально-економічного розвитку. Аналізуються різні види та рівні інформаційних технологій, умови та засоби їх дійового застосування. Відзначається роль та місце не лише друкованих видань, зокрема партійної преси, у процесі соціальної комунікації, а й перехід до сучасних форм взаємозв'язку комунікатора і реципієнта (творця інформації і її споживача).

Ключові слова: соціальна комунікація, засоби масової інформації, інформаційний простір, демократичне суспільство, інформаційно-аналітичні служби.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю з'ясування ролі партійних ЗМІ в системі соціальної комунікації та їх впливу на трансформацію механізмів формування громадської думки, ролі й місця різних видів засобів масової комунікації.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу головних тенденцій та найбільш характерних особливостей, які були специфічними для функціонування ЗМІ за умов державної незалежності, розкрити сутність соціальної комунікації та місце партійних ЗМІ в процесі творення й передавання інформації.

Ми живемо у світі комунікації. 70 % свого часу людина витрачає саме на комунікацію. Без ефективного ведення зв'язку зупинилося б чимало виробничих процесів. Саме комунікація забезпечує існування соціальної пам'яті, зберігання й передавання інформації - у межах одного покоління, а також від однієї генерації до іншої.

Терміни спілкування, комунікація, соціальна комунікація, обмін інформацією або інформаційний обмін дуже часто вживаються як тотожні. У вузькому розумінні термін комунікація визначається як обмін інформацією між людьми, як смисловий аспект соціальної взаємодії, як складова частина спілкування.

Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікацію. Аксіальна комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації (індивідуального чи групового). Ретиальна комунікація адресована багатьом, зокрема великим соціальним групам.

Ефект обміну інформацією значною мірою залежить від відповідності змісту повідомлення, адекватності тих знакових систем, якими користується комунікатор та людина, яка сприймає інформацію.

Суспільство не може існувати в режимі тільки індивідуальної пам'яті: людина перебуває в ситуації, що постійно змінюється. Тому для її фіксації постає потреба в динамічній структурі. Індивідуальна пам'ять унеможливлює передавання й збереження інформації в обсягах, достатніх для функціонування суспільства. Комунікація відповідає тим завданням, що їх ставить перед нею суспільство.

Комунікація дає можливість створювати елементи єдиного організму з індивідуальних ситуацій. Вона постійно відповідає рівневі розвитку суспільства.

Для сучасного суспільства велике значення має соціальна комунікація. Феномен комунікації розглядається в соціальному, психологічному, соціологічному, аксіологічному, комунікативному аспектах такими дослідниками як Е. А. Борзунова, С. Е. Вершинін, Л. В. Володіна, А. В. Гайда, А. Денежкін, С. А. Завадський, П. Елен, Ю. М. Лотман, Н. В. Мотрошилова, В. Л. Шульц.

Дослідження взаємозв'язку процесу соціальної комунікації і її розуміння аналізують російські й українські вчені: Н. Д. Абрамова,

В. Брушлинський, А. Ф. Грязнов, П. С. Гуревич, С. Н. Земляний,

П. Зінченко, В. А. Лекторський, Д. А. Леонтьєв, Ю. М. Лотман, М. Мамардашвілі, Н. Л. Мусхешвілі, В. М. Розін, В. М. Сергєєв, В. С. Швирев, Ю. А. Шрейдер, Л. І. Савіна, В. Ф. Іванов, Р. Шералієва, В. Г. Афанасьєв.

Помітний внесок у соціально-філософське осмислення комунікації внесли українські філософи: І. В. Богдановський, А. М. Єрмоленко, А. Г. Кравченко, А. В. Назарчук, С. О. Сарновська, Л. Н. Ситниченко, Н. Т. Тур, у роботах яких проблема комунікації стала предметом спеціального аналізу.

Ролі засобів масової інформації, зокрема партійним ЗМІ, присвячені роботи багатьох українських науковців: Н. Рудніченка, О. Стадніченка, К. М. Згуровського. О. Пономаріва, В. Різуна, К. Серажима, Н. Непийво- ди, А. Мамалиги, М. Феллера.

Ще раніше проблему ролі ЗМІ вивчали такі вчені як Є. Вольф, В. Грі- дін, В. Шаховський. Ця проблема тривалий час вивчалася і зарубіжними науковцями, зокрема Т. Дейком, П. Стросоном, Д. Локком, З. Харрісом.

Сучасний етап розвитку демократичного суспільства висуває особливі вимоги до рівня й якості соціальної комунікації. Комунікація є універсальне надбання й універсальна реальність суспільного існування. Жодна суспільна загальнозначуща справа неможлива поза колективно-комунікативним, опосередкованим публічним обговоренням- визнанням, тобто поза легітимацією. Демократично організована спільнота мусить досягти консенсусу через дискурс, який є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної згоди.

На думку фахівців, дискурс щодо норм і цінностей співіснування є найвищою інстанцією суспільного життя. Суспільству необхідний розумний і аргументований консенсус, оскільки він дає змогу в умовах плюралізму думок і цінностей створити єдину платформу згоди. Саме соціальна комунікація, що має у своїй основі різні типи раціональності, стає умовою консолідації в нашому роз'єднаному, індивідуалізованому, прагматичному суспільстві. Консенсус суспільства і держави, легітим- ність влади, готовність обох сил до дискурсу постають тим благодатним ґрунтом, на якому зростає демократія і стабільність суспільства [1].

Деякі дослідники вважають, що соціальна інформація трансмісію- ється в межах масової комунікації і складається з кількох потоків комунікації: потік інформації від комунікатора (редакцій газет, радіо, телебачення та їх видавців) до комуніканта (масової аудиторії), потік інформації від комуніканта до комунікатора («безпосередній» зворотний зв'язок) і потік інформації від одного комуніканта до іншого через ЗМІ («опосередкований» зворотний зв'язок) [2].

Активність людини, міра її участі в суспільному житті, зрілість людини залежать від якості соціалізації, тобто залучення індивідів до соціальних норм і