УДК 929:75(477)Лящук Т. А.+766:027.54(477)

Людмила Гутник,

мол. наук, співробітник НБУВ

КІНОПЛАКАТ У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНИКА Т. А. ЛЯЩУКА (за матеріалами зібрання НБУВ)

У статті на матеріалах зібрання НБУВ розкрито діяльність українського художника Тимофія Андрійовича Лящука у жанрі кіноплаката. Зокрема зазначено, що він є майстром широкого творчого діапазону, при цьому найважливішою частиною його художнього доробку є політичні та рекламні плакати. Наголошено, що саме активні пошуки власного творчого стилю, висока громадянська позиція та професійна майстерність, сміливе звернення до скарбниці народного мистецтва, яскрава виразність, глибина образів дають право вважати Тимофія Андрійовича Лящука одним із провідних майстрів плакатної графіки, які не лише стояли біля витоків мистецтва українського плаката, а й, власне, творили його історію.

Ключові слова: кіноплакат, рекламний плакат, жанр плакатної графіки, мистецтво плаката.

Вже понад 55 років працює на мистецькій ниві відомий український графік та живописець, Заслужений діяч мистецтв України (1969) Тимофій Андрійович Лягцук. Народився митець 24 березня 1929 р. на Полтавщині, у с. Оболонь. Початкову художню освіту здобув у Київській художній школі ім. Т. Г. Шевченка, яку закінчив 1951р. (педагоги - Євген Волобуєв, Олена Яблонська). У 1951-1957 pp. навчався у Київському державному художньому інституті (майстерня професора Василя Касіяна). З 1959 по 1972 рік був головним редактором «Агітплаката» СХ УРСР. ЗО років свого життя Т. Лягцук поєднував творчу роботу з педагогічною діяльністю - з 1964 р. викладав у Київському державному художньому інституті (КДХІ) фахові дисципліни та був керівником майстерні плакатного мистецтва.

З 1957 p. Т. А. Лягцук бере участь майже в усіх республіканських і всесоюзних виставках, аз 1959 р. його роботи експонуються в Італії, Болгарії, Польщі, Румунії, КНДР. Нині твори відомого майстра зберігаються у Національному художньому музеї України (Київ), Краматорському, Донецькому, Запорізькому, Одеському, Харківському, Севастопольському художніх музеях, Львівському музеї українського мистецтва, Керченському історико-археологічному музеї, Криворізькому історико- краєзнавчому музеї, Музеї історії Корсунь-Шевченківської битви, Феодосійській картинній галереї ім. І. К. Айвазовського; краєзнавчих музеях Полтави, Черкас, Лубен, Кременця, Кіровограду, Запоріжжя, Вінниці а також у Музеї плаката у Вілянуві (Варшава), Окружній художній галереї (Болгарія, Відін) [21, с. 58-61]. Великі колекції робіт майстра є окрасою приватних зібрань Б. Фесюка, Ю. Сердюка, Д. Павличка, В. Женченка, К. Котенка [20].

Тимофій Лягцук є автором ряду статей, в яких відбилися погляди художника-плакатиста на ключові проблеми і завдання розвитку українського плаката. У публікації «Деякі проблеми розвитку сучасного українського плаката» [11] він порушує, зокрема, також і питання недостатнього дослідження та висвітлення цієї теми у вітчизняному мистецтвознавстві. Як зазначає Лягцук, «Мистецтвознавцеві, який захоче написати солідне дослідження про плакат, практично немає де познайомитися з доробком цього жанру... жоден музей, жодна інституція (принаймні в Києві) не збирає, не досліджує й не експонує плакатів. На художніх виставках трапляються невеликі відділи плаката, які майже завжди не відповідають дійсному станові речей. ... належної уваги, на яку заслуговує цей жанр, йому не приділено гце й досі...» [11, с. 3]. Автор виокремлює також питання актуальності теми, як однієї з нерозроблених теоретичних проблем сучасного українського плаката, зокрема він вважає, «що без належного художнього відображення факту, без образного узагальнення, звернення до символічного трактування події - цих специфічних рис сучасного плаката ми не досягнемо бажаного. Справжній плакат, позначений високою майстерністю, може навіть «продовжити» актуальність події, збуджуючи уяву і свідомість глядача гостротою знахідки, несподіваним ракурсом у трактуванні теми, примусить його знову пережити все на більш високих емоційних нотах» [ 11, с. 3]. Разом з тим, у світлі погляду на стан сучасного плаката в Україні через призму найкращих досягнень цього виду графічного мистецтва у світі, Т. Лягцук ставить проблему професійної майстерності. Слабкий рівень виконання плакатів, незважаючи на талановитість художників, він пояснює тим, «що нам бракує власної традиції, школи, братує високого професіоналізму - це виявляється особливо наочно в невмінні впоратися з площиною, у відсутності смаку в доборі шрифтів, у невмінні оперувати ними» [11, с. 4]. Окрім вищеназваних проблем, Лягцук розглядає питання високої художньої якості створення плакатів, так як «методи редагування і проходження плаката від майстерні митця через редакцію, художню раду, керівництво видавництва, поліграфічні підприємства до глядача настільки не відповідають назрілим

вимогам, гцо не дають ніякої гарантії щодо художньої якості» [11, с. 4].

Продовженням висловлених думок стосовно проблем розвитку українського плаката стала публікація Т. Лягцука «Про стан сучасного плакатного мистецтва», в якій він проводить ґрунтовний аналіз стану сучасного плакатного мистецтва, не лише вказуючи на його позитиви і недоліки, а й надаючи фахові поради колегам. Автор також говорить про значний досвід, нагромаджений українським плакатом на нинішньому етапі розвитку та мільйонну аудиторію, на яку він чинить вплив [13].

Окремим завданням статті «Майбутнє плаката в надійних руках» є вибірковий розгляд творчості молодих художників, які лише починають працювати у галузі плакатного мистецтва (В. Вітер, М. Попинов, Р. Кириченко). Автор констатує, «що таланти в плакаті є, здібна молодь цікавиться ним, обираючи його собі за основний фах. Треба лише вміло і тактовно керувати цим процесом, заохочувати молодих митців, скеровувати їхню творчість на цій плідній і щедрій ниві» [12, с. 21].

Питання експонування плаката на художніх виставках також