неодноразово порушувалося у публікаціях Лягцука. У його нотатках з Республіканської художньої виставки, присвяченої 40-річчю Великої Перемоги, ми дізнаємося про те, що чи не вперше за довгі роки на ній немає ретроспекції. Автор не лише вирізняє найбільш вдалі роботи плакатистів, а й іноді досить критично висловлюється про окремі зразки, відверто говорячи про недоліки, які відчутно знижують рівень українського плаката. Тут, зокрема, Т. Лягцук наголосив на необхідності посилення творчої активності митців, які повинні прагнути заявити про себе на кожній художній виставці новими високохудожніми плакатами: «Митець повинен виступати зі своєю власною роботою, а не тією, яка пройшла горнило редакторської обробки та сито художніх рад видавництв» [14].
Майстер широкого творчого діапазону, Тимофій Лягцук працював у галузі станкової графіки, акварельного і монументального живопису, але найважливішою частиною його мистецького доробку є політичні та рекламні плакати. Він є одним з провідних художників, які не лише стояли біля витоків мистецтва українського плаката, а й, власне, творили його історію.
Як відомо, 1994 р. майстерню плакатного мистецтва КДХІ було ліквідовано. У короткій оповіді про себе Тимофій Андрійович писав: «У 1994 році перервав тридцятирічну викладацьку кар'єру завдяки «мудрим керманичам», які ліквідували майстерню плаката. Це мене звільнило не тільки від професорської зарплати, але й від перевитрати нервової енергії. Звільнена енергія додала наснаги до творчості, що дало змогу напрацювати близью 20 персональних виставок» [19, с. 5]. Від того часу художник присвятив себе виключно техніці олійного живопису, в якій працює і нині. Про активну діяльність митця сьогодні у цій галузі свідчать його персональні виставки, зокрема, у галереї «Мистець» (1999), Палаці мистецтв «Український дім» (2000), музеї-майстерні фонду І. П. Кавалерідзе (2001), галереї «Університет» (2003), Музеї гетьманства (2007,2009).
Творчість Тимофія Ляшука завжди привертала увагу художніх критиків і дослідників історії українського мистецтва. Вона знайшла висвітлення у монографії Л. Владича [2], багаточисленних каталогах мистецьких виставок, окремихстаттяхВ. Цельтнера [23; 24], В. Павлова [15], А. Попова [16], О. Журавля [5; 6], С. Кілессо [9; 10], І. Диченко [3]. Ці публікації здебільшого відкривають нам Лягцука - майстра політичного плаката, а також знайомлять з його досягненнями у галузях пейзажа, портрета і натюрморта. Проте, така важлива ланка діяльності митця, як кіноплакат, представлена лише побіжно та епізодично. За каталогами художніх виставок та газетними публікаціями простежуємо, що поряд з політичними плакатами Т. Лящук експонував також і кіноплакати. Зокрема, на Республіканській художній виставці «Український плакат» 1970 р. було експоновано п'ять друкарських відбитків кіноплакатів роботи Т. А. Лящука за 1963-1968 pp. [17]. Ще три друкарські відбитки були представлені на Другій республіканській виставці плаката 1978 р. [4]. «Серед тематичного розмаїття експонованих творів гостротою й пристрасною публіцистичністю привертає особливу увагу плакат одного з провідних майстрів цього жанру Т. Лящука до фільму «Кентаври»» - такі відгуки знаходимо у публікації Ю. Іванченка про Республіканську виставку кіноплаката, яка проходила 1980 р. у Києві [7]. На 4-й Республіканській виставці плаката 1978 р. були експоновані оригінальні роботи художника - кіноплакати «Тарас Бульба» (1981, темпера) та «Втрачена грамота» (1983, темпера) [25].
Робота Т. А. Лящука у кіноплакаті була досить плідною, і, як зазначав сам митець, вона для нього, як і для більшості художників, стала своєрідною «віддушиною». Окрім того, як писав відомий дослідник творчості майстрів вітчизняного плаката Л. Владич, «Лящук один з тих, кому завдячуємо піднесенням, яке після тривалого застою переживає останнім часом на Україні цей важливий жанровий різновид плакатного мистецтва» [2, с. 141].
На превеликий жаль, кіноплакат, як художній твір графічного мистецтва, фактично припинив своє існування ще на початку 90-х років XX ст. Занепад плаката ще й раніше пророкували у зв'язку з неспроможністю конку рувати із засобами масової інформації (радіо, телебачення, газети). Але у 60-80-х pp., завдяки належному високохудожньому рівню, образному узагальненню, символічному втіленню суспільно важливих проблем специфічними засобами плакату, цей вид мистецтва був не лише конкурентоздатним, а й набув бурхливого розвитку.
Вже нині можемо констатувати важливу роль, яку відіграють історико- культурні фонди, зосереджені у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, де протягом багатьох десятиріч збираються, систематизуються і зберігаються різноманітні види документів з усіх галузей знань. Серед інших зібрань НБУВ потужний науково-дослідницький ресурс становить арку шевий фонд українського тиражного плаката XX ст. Окремим масивом у цьому фонді виділено зібрання українського кіноплаката 20-90-х pp. Воно є найповнішим в Україні, оскільки з 1960-х pp. Бібліотека отримувала обов'язковий примірник друку. Це дозволяє дослідити кіноплакат у будь-якому аспекті відображеної на ньому інформації за конкретний історичний відрізок часу.
Розглядаючи мистецтвознавчий аспект дослідження кіноплаката як один з напрямків вивчення інформаційного потенціалу українського кіноплаката, зокрема досліджуючи діяльність майстрів вітчизняної графіки у жанрі плакатного мистецтва, хотілося б знову ж таки звернути увагу на творчий доробок Тимофія Лягцука. У зібранні тиражного кіноплаката НБУВ зберігається 63 аркуші, виконані митцем у 1963-1981 pp. Як відомо, всього за період 1961-1983 pp. художником було виконано 67 аркушів [21, с. 53-57; 22, с. 19-29].
Кожен аркуш митця - це не просто реклама кінотвору, художній твір графічного мистецтва, а в першу чергу - засіб розкриття його світогляду, його уподобань, рівня його ку льту ри. ««Прагнув малювати те,