За словами експерта Міжнародного центру перспективних досліджень (Київ) М. Бороди, Конституція України проголошує, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичному житті. Насправді ж, у жінок ці можливості відсутні: «Простежується цікава тенденція: чим нижчою є рада, тим збалансованішим є відсоток жінок, - констатував М. Борода. - Україна належить до країн з безумовним домінуванням чоловіків: частка жінок у парламенті в середньому становить від 5 до 10 %. За цим показником Україна відстає від європейського рівня, де відсоток жінок становить 23 %, та загальносвітового (14 %), і наближається за показником до арабських країн». Головними чинниками такої ситуації в країні, на думку М. Бороди, є як існування суспільних стереотипів щодо прерогативи чоловіків на участь у політиці та підпорядковану роль жінок, так і часові обмеження (на жінок покладається більша частина роботи по домогосподарству, турбота про дітей). Третій чинник - економічний, адже жінки мають більш обмежений доступ до фінансових ресурсів, що є необхідною умовою для участі в політичному житті (В Україні настане гендерна рівність? // Черкаський прес-клуб реформ. - 2007. - 24.11).

Можливою причиною такої ситуації деякі дослідники вважають те, що за часів СРСР намагалися започаткувати протекціоністський механізм із захисту прав жінок і, можливо, перестаралися. Була створена така законодавча база, яка не тільки зрівняла жінок і чоловіків, а навіть надала жінкам деякі преференції. Україна сьогодні зробила законодавчі кроки до встановлення гендерної рівності в суспільстві, прийнявши Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Постанову Кабінету Міністрів України від 27.12. 2006 р. № 1834 «Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р.».

На одному із семінарів були наведені цікаві аргументи на користь необхідності корекційної гендерної політики. Серед них:

Середня тривалість життя чоловіків в Україні на 12 років менша, ніж у жінок. Проте чоловіки йдуть на пенсію на п'ять років пізніше, ніж жінки.

За прогнозом, через 20-30 років пенсія українських жінок становитиме в середньому 40-50 % пенсії чоловіків.

Чоловіки частіше дискримінуються у своїх батьківських правах після розлучення.

Освіта, реклама, культура та ЗМІ є однаково недружніми для чоловіків та жінок, оскільки постійно продукують і закріплюють гендерні стереотипи.

Рівень досягнення гендерної рівності в Україні, як і в усьому цивілізованому світі, стає критерієм, яким вимірюється розвиток сучасного суспільства. Тому знову жінки змушені брати ініціативу у свої руки і за допомогою інструментів громадянського суспільства вирівнювати ситуацію. Але хотілося б, щоб ці кроки підтримувалися і чоловіками, і вислів "жінки змінять світ, але швидше вони це зроблять у партнерстві з чоловіками" став реальністю для матері, яка так само асоціюється з утомленою від праці та навантаження турботливою матусею, якій допомагають її слухняні сини (Українська лінійка гендерної рівності // Справи сімейні. - 2007. - 22.11).

Поліпшити ситуації в гендерній сфері покликана Програма «Забезпечення механізмів реалізації гендерного законодавства в Україні». Вона розрахована до 2010 р., уже за цей рік необхідно освоїти 20 тис. грн. Усього до 2010 р. заплановано виділити з державного бюджету близько 360 тис. грн. Ці гроші, згідно з проектом, будуть направлені на ознайомлення представників влади із сучасними підходами до гендерної рівності. Як заявила Л. Ва- сильчук, керівник проектів громадського центру «Ділові ініціативи», ця програма сприятиме гендерній рівності, адже в Україні нині майже нічого не знають про це. Разом з тим організатори говорять, що вирішили піти шляхом найменшого опору і реалізовувати програму за мінімальні кошти. Залишається сподіватися, що той самий «мінімальний кошт» у 360 тис. грн справді навчить нашу владу гендерній рівності (Чи можлива на Україні гендерна рівність за 360 тисяч гривень? // КПУnews. - 2008. - 31.01).

З огляду на сучасний стан українського суспільства, можна визначити проблемні гендерні зони, що потребують дієвого втручання з боку держави й є першочерговими завданнями у формуванні гендерної політики. ІУ Всесвітня конференція ООН щодо становища жінок (1995 р.) визначила проблемні зони гендерної рівності, з яких для України найважливішими експерти називають сферу зайнятості, політичну сферу, охорону здоров'я, проблеми освіти, ген- дерне насильство, проблеми торгівлі людьми, становище жінок з особливими потребами та жінок, що виховують дітей-інвалідів. Причому для Української держави мають бути віднайдені власні шляхи розв'язання проблеми гендерної рівності, а міжнародний досвід у цій сфері може сприйматися вітчизняними науковцями, правниками, представниками неурядових організацій як допомога, а не приклад для сліпого копіювання.

Тоді проблеми освіти, роботи, поєднання материнства та кар'єрного зростання, подолання насильства, включення жінок до процесів прийняття рішень стають цілями, які сприяють досягненню стратегічної мети - зменшення, подолання бідності, поліпшення умов життя, формування умов для всебічного розвитку особистості людини.

На сьогодні, за словами експерта Міжнародного центру перспективних досліджень (Київ) О. Романюк, законодавчі основи гендерної рівності в Україні мають декларативний характер: у законодавстві немає ні переліку дій, які порушують гендерну рівність, ні механізму розгляду справ про такі правопорушення та порядку притягнення винних до відповідальності. Як наслідок - у випадку дискримінації