УДК 027.54(477):021.1

Тетяна ГРАНЧАК,

канд. іст. наук, заввідділу СІАЗ НБУВ

МІСЦЕ І РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИХ СТРУКТУР У СИСТЕМІ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Стаття присвячена висвітленню проблеми підвищення ефективності функціонування системи політичної комунікації, ролі й місця інформаційно - аналітичних структур, у тому числі й бібліотечних закладів, у забезпеченні оптимальної комунікаційної взаємодії.

Ключові слова: політична система, політична комунікація, інформація, інформаційно-аналітичні структури, інформаційно-аналітична діяльність

Реалії розвитку українського суспільства і політичної системи України свідчать про його складний суперечливий характер. Становлення української державності відбувається в умовах нестабільних політичних процесів, що створює певні ризики для утвердження демократичних принципів і механізмів, гальмує формування в Україні громадянського суспільства і правової держави. Одним із шляхів нейтралізації цих ризиків і запобігання виникненню нових є вдосконалення системи політичної комунікації.

Утім, щодо самого поняття політичної комунікації єдиної позиції науковців не вироблено. Зустрічається трактування політичної комунікації як сукупності теорій і методів, якими можуть користуватися політичні організації та органи влади з метою визначення своїх завдань і впливу на поведінку громадян. З її допомогою виявляється можливість передавання політичних знань і досвіду, а також формування «образу » влади, адже сьогодні, як і у всі часи, правляча еліта прагне продемонструвати масам свої найбільші переваги, залежно від вимог, які пред'являлися до вождя, государя, президента в кожну історичну епоху. Отже, політична комунікація - це своєрідний вид політичних відносин, без якого неможливий рух сучасного політичного процесу [1].

Можна погодитись із тим, що політична комунікація є проявом політико-владних відносин . Водночас видається певним обмеженням поширювати це поняття на діяльність виключно політичних партій та органів влади. Адже при визначальному впливі на зміст і характер політичної комунікації політичних структур різного рівня не можна виключати з цього процесу і соціальні структури, громадські, культурно -просвітницькі організації, і навіть окремих індивідів. Циркуляція в соціальному середовищі політичної інформації впливає на формування громадської думки, визначення позицій суб'єктів політики щодо окремих політичних явищ та процесів, оформлення політичних інтересів, з наступною їх презентацією у вигляді вимог або підтримки, і у підсумку - на прийняття владних рішень з наступними кроками з їх реалізації. Отже, можна говорити про суспільство як впливового суб'єкта політичної комунікації.

У цьому контексті більш точним є визначення політичної комунікації як «процесу передавання політичної інформації, яка циркулює від однієї частини політичної системи до іншої , між політичною та суспільною системами» [2]. Л. Пай також включає в поняття політичної комунікації «весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які здійснюють найрізноманітніший вплив на політику» [3].

Ще більш розширене визначення знаходимо в «Мире словарей». Згідно з ним, політична комунікація - це не лише процес передавання політичної інформації, а й передавання «сенсів» (meaning), що мають значення для функціонування політичної системи.

Узагальнюючи, у цій статті під поняттям «політична комунікація» будемо розуміти специфічні політико-владні відносини, процес передавання установок, що стосуються політичної сфери суспільства, від однієї частини політичної системи до іншої, між політичною та суспільною системами з метою здійснення впливу.

У західній літературі виділяються три основні способи політичної комунікації:

комунікація через засоби масової інформації, що включає друковані засоби (преса, книги, плакати тощо), електронні засоби (радіо, телебачення тощо);

комунікація через організації, коли політичні партії або групи тиску слугують передавальною ланкою між правителями і керованими;

комунікація через неформальні канали [2].

До цього можна додати, що політична комунікація може відбуватися безпосередньо від суб'єкта до об'єкта (схема 1, А), і опосередковано, від суб'єкта через «передавача» до об'єкта (схема 1, Б).

Схема 1.

Крім того, політична комунікація може мати вертикальний (органи влади - суспільство) і горизонтальний (усередині владних структур або всередині суспільства) вимір, створюючи своєрідний комунікаційний квадрат.

Слід звернути увагу на те, що комунікаційні процеси на рівні влади, на рівні влада - суспільство і на рівні суспільства істотно відрізняються як змістовно, так і за способами передавання. На владному рівні переважає або неформальна безпосередня комунікація (в процесі розробки при підготовці законопроектів, указів, інструкцій, договорів тощо), або вона має офіційний характер і здійснюється як безпосередньо, так і опосередковано за допомогою вже розроблених інструкцій, розпоряджень, регламентів, ділового листування тощо.

На рівні влада - суспільство комунікація має переважно опосередкований характер і здійснюється або через ЗМІ (в першу чергу офіційні), або через політичні та суспільні організації (через участь їх представників у владних структурах), рідше - через неформальні канали. Інколи на цьому рівні може відбуватись і безпосередня комунікація, наприклад, під час виборчих кампаній, коли організовуються зустрічі представників влади - кандидатів на певну посаду з виборцями, або шляхом теле- та радіозвернень представників влади до громадян, або шляхом організації онлайн-конференцій, гарячих телефонних ліній тощо.

На суспільному рівні політична комунікація також здійснюється опосередковано через ЗМІ (в першу чергу - незалежні), через діяльність політичних організацій (в першу чергу тих, що належать до сфери громадянського суспільства) та як опосередковано, так і безпосередньо через неформальні канали. Причому способи здійснення політичної комунікації на цьому рівні значною мірою визначаються як ступенем розвитку суспільства, наявністю в ньому техніко-економічних передумов для формування розгалуженої системи друкованих та електронних ЗМІ і доступу до продукованої ними інформації широких суспільних верств, так і політичним режимом, який безпосередньо впливає на можливість здійснення політичної комунікації через діяльність політичних організацій.