Розглянемо класичну модель політичної комунікації, запропоновану американським політологом Г. Ласуелом, за якою «акт комунікації» розкривається поетапно за відповідями на такі послідовні питання: «хто - що повідомляє - яким каналом - кому - з яким ефектом» (схема 2).

Схема 2.

Згодом ця схема переосмислювалась і була доповнена. М. Грачов звертає увагу на те, що, зокрема , Р. Бреддок вважав за доцільне доповнити схему комунікаційного процесу такими важливими елементами, як обставини, за яких спрямовується повідомлення, а також мету його спрямування [9]. Запропонована Р. Бреддоком модель схематично може виглядати таким чином (схема 3):

Схема 3.

При цьому М. Грачов звертає увагу на те, що формула Г. Ласуела «трактує політичну комунікацію переважно як імперативний, спонукальний процес: "відправник" тією чи іншою мірою прагне здійснити вплив на "адресата". Між тим їй притаманне одне далеко не беззаперечне припущення, яке полягає в тому, що повідомлення, які передаються, завжди спричиняють певний очікуваний ефект». За висновком ученого, «ця модель, безсумнівно, має тенденцію перебільшувати результативність впливу повідомлень, які передаються, особливо, коли мова йде про засоби масової комунікації» [9].

Серед ранніх моделей комунікаційних процесів помітне місце посідає модель Шенона-Уівера, в якій звертається увага на особливості передавання й приймання інформаційних повідомлень. Так само, як і в моделі Г. Ласуела і Р. Бреддока, тут зберігається джерело інформації, саме повідомлення, яке передається у вигляді кодованого сигналу певним каналом зв'язку до приймача, адресат, який отримує інформацію після її декодування приймачем. Утім, зазначається, що передача сигналу неминуче супроводжуватиметься його викривленням, а отже, сигнал, що передавався, відрізнятиметься від того, який було отримано, унаслідок інформаційного «шуму». Отже, початкове повідомлення може різнитися від того, що отримав у підсумку адресат. За такою ж логікою можна прослідкувати й змістовне викривлення початкової інформації. А отже, можна зробити висновок і про можливість іншого, ніж прогнозувалося творцем інформаційного повідомлення, результату, до якого мало б призвести поширення продукованої інформації. Під шумом у даному випадку розуміємо наявні інформаційні перешкоди, що виникли випадково або внаслідок свідомої цілеспрямованої дії, які заважають отриманню або сприйняттю адресатом почакової установки.

При цьому модель Шенона-Уівера передбачає однонаправлений інформаційний рух - від джерела до адресата - і не враховує елемент зворотного зв'язку. Разом з тим для творця повідомлення принципово отримати інформацію стосовно ефекту, який це повідомлення спричинило, адже саме задля досягнення певного ефекту воно й створювалось. Ідеться про таку інформацію, яка дала б змогу джерелу повідомлення відкорегувати свої дії з поправкою на можливі похибки передавання повідомлення і стала б підґрунтям для творення нових повідомлень, покликаних наблизити результат до бажаного від початку. Отже, модель Шенона-Уівера потребувала доповнення у вигляді зворотної петлі.

Таке доповнення запропонував М. Дефльор, який, власне, і зосередився на питанні відповідності «відправленого» й «отриманого» повідомлень. Згідно з його моделлю, політична комунікація розуміється як результат досягнення відповідності між вихідним і кінцевим «змістами» . Досягти такої відповідності неможливо без врахування результату, спричиненого першим повідомленням, іншими словами, без інформації про необхідні корективи. Таким чином, спочатку створюється повідомлення, яке через кодування потрапляє до передавача , передається і, пройшовши декодування, потрапляє до адресата з імовірними викривленнями в процесі передавання. Сприймаючи інформацію, адресат певним чином реагує на неї. Інформація про його поведінку стає основою для повідомлення, яке проходить аналогічний першому шлях, але у зворотному напрямі.

Отже, висновки М. Дефльора суттєво розвивають ідеї К. Шенона й У. Уівера , усувають головний недолік запропонованої ними моделі - однонаправленість. Водночас у центрі уваги тут також залишається питання спотворення інформації в процесі передавання повідомлення. При цьому петля зворотного зв'язку певною мірою дає змогу усунути такий недолік шляхом творення нових відкорегованих повідомлень, які є реакцією на інформацію стосовно ефекту попередніх. Утім, слідуючи логіці, не можна бути впевненим, що нові повідомлення не будуть спотворені. Крім того, не можна гарантувати «чистоту» передавання інформації про досягнутий початковий результат. Тобто проблема «шуму » в моделі політичної комунікації залишається невирішеною й достатньо гострою.

Більше того, слідуючи математичним закономірностям, можна зробити висновок про те, що збільшення обсягів продукованої інформації та інформаційно-комунікаційних взаємодій автоматично призводитимуть до збільшення й обсягів «шуму». У підсумку, за найнеймовірнішим сценарієм, може скластися ситуація, за якої нова інформація може створюватись на основі викривленої за ефектом «пошкодженого телефону».

Констатуючи практичну неможливість уникнути певного викривлення комунікаційних сенсів, доходимо висновку стосовно необхідності складання інформаційного повідомлення з урахуванням можливої похибки. При цьому варто враховувати, що безпосередня форма комунікації знижує індекс похибки, водночас опосередкована передача повідомлення може призвести до його більшого викривлення. Сьогодні, як згадувалося вище, безпосередня форма комунікації переважно має місце або на рівні влади, або на рівні суспільства. Причому на рівні суспільства досить часто політичні сенси вже мають викривлений характер, оскільки формуються на основі повідомлень ЗМІ, а отже, відчувають на собі впливи «шумів». На рівні ж влада - суспільство, який є чи не найважливішим для ефективного функціонування політичної системи, переважає, в основному, опосередкована