УДК 070 (477) : 329 Андрій ПОТІХА,

наук. співроб. НБУВ

Партійна преса як джерело наукової інформації в процесі дослідження становлення і розвитку партійної системи в Україні

Статтю присвячено світоглядно-методологічному осмисленню ролі партійної преси як джерела накопичення знань і як важливого ресурсу на етапі постіндуст- ріальної трансформації суспільства. Простежується динаміка якісної зміни ролі партійної преси як джерела інформації в період становлення партійної системи в Україні та формування знань на основі цієї інформації в нинішніх інноваційних моделях соціально-економічного розвитку. Аналізуються різні види та рівні інформаційних технологій, умови та засоби їх дійового застосування. Відзначається роль та місце друкованих видань, зокрема партійної преси в процесі формування та накопичення знань.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю з'ясування ролі преси як джерела знань і її впливу на трансформацію механізмів формування громадської думки, ролі і місця різних видів засобів масової комунікації.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу головних тенденцій та найбільш характерних особливостей, які були специфічними для функціонування ЗМІ за умов державної незалежності, розкрити сутність формування та передачу знань користувачам.

Українські сучасні партійні видання, зокрема преса, налічують трохи більше 15 років існування. Тому маємо фрагментарні їх дослідження. Преса була об'єктом наукових зацікавлень багатьох українських науковців. Вплив преси, зокрема і партійної, на масову свідомість досліджували вітчизняні вчені: Н. Рудніченко, О. Стадніченко, К. Сар- кісова, М. Згуровський. О. Пономарів, В. Різун, К. Серажим, Н. Непий- вода, А. Мамалига, М. Феллер. Їхні дослідження спираються на праці дослідників цього питання ще за радянських часів (Є. Вольфа, В. Грі- діна, Б. Грушина, Н. Костіної, О. Мягкової, М. Стерніна, Є. Проніна, В. Шаховського) й закордонних учених (Т. Дейка, П. Стросона, Д. Локка, З. Харріса).

Сучасним засобам масової інформації присвячені роботи як російських, так і українських фахівців: М. С. Вершинін «Электронная демократия: российские перспективы», «Политическая коммуникация в информационном обществе»; С. Г. Туронок «Интернет и политический процесс»; Дм. Песков «Интернет как политический институт в России»;

О. М. Грищенко «Мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства».

Треба відзначити, що останнім часом з'явився ряд робіт, присвячених вивченню ролі ЗМІ, і, зокрема, партійної преси: П. Шевченко «Яка партія, така й партійна газета», П. Антоненко «Преса влади, кланів, партій - за ким слово?», С. Грабовський «Небезпечна свобода», Ю. Фінклер «Партійні організації та партійна література: невже знову по-ленінсь- ки?», В. Халипов «Введение в науку о власти».

Актуальні праці Д. Дубова, Н. Пахомової, С. Криворучко, О. Кузнецова, Г. Кащука, Г. Хлистуна. Місце й роль будь-якої держави у світовій спільноті пов'язані з її спроможністю виробляти, споживати й застосовувати нові знання й технології. Ці процеси безпосередньо залежать від чотирьох складових: науки, освіти, виробництва та бізнесу, спільним інструментом для яких є інформаційні і комунікаційні технології (ІКТ). На межі ХХ і ХХІ ст. швидко змінювалися концепції суспільства, побудованого на знаннях та інформації: комунікаційне суспільство, інформаційне суспільство, суспільство, побудоване на знаннях.

Процес створення й поширення нових знань має мережевий характер. Традиційні піраміди та вертикалі влади принципово не властиві новому типу суспільства. Головними його елементами є вузли (окремі люди, групи людей, установи та організації) і гілки, які втілюють зв'язки між вузлами й розвиваються природно й довільно. Як зазначають фахівці, у результаті формуються розгалужені мережі людей, установ та організацій, в яких відбувається створення нових знань та обмін ними, виробництво інтелектуальної продукції, здійснюються фінансові операції, культурологічні обміни і ще величезна кількість інших видів взаємодії між людьми [1].

Друковані засоби інформації поряд з електронними покликані передавати знання від виробника цих знань до користувача. Вони залишаються важливим джерелом формування й накопичення знань.

У всьому світі держави, які звільнилися від авторитарних або тоталітарних форм правління, доходять висновку, що вільне політичне суспільство не може існувати без вільних засобів масової інформації. Якісна преса протистоїть домінуючим у світі комерціалізованим засобам масової комунікації. Останні, на думку експертів, сіють серед своєї аудиторії недовіру та непорозуміння. На противагу їм елітні видання намагаються не просто відображати суспільство з усіма його вадами, а подавати інформацію та аналіз, який сприяє реформуванню суспільства. А це неможливо без дотримання високих етичних принципів, передусім принципу відповідальності за аудиторію (суспільство), який має беззастережно домінувати над комерційними міркуваннями. Українські фахівці вважають, що якісним виданням обов'язково мають бути притаманні такі риси:

повнота і всебічність висвітлення закордонного і внутрішнього життя, включаючи економіку, політику, мистецтво, науку, освіту;

наголос на глибоку інтерпретацію подій, створення тла, на якому розгортаються нові явища тощо;

гідність, характерна для оформлення і стилю;

відсутність істерії та культурний тон;

неупередженість та високоетичний підхід до справи;

зацікавленість у загальнолюдських проблемах;

орієнтація, яка виводить часопис за межі сенсаційності та провінціалізму [2].

Фундаментальною передумовою які сної преси є наявність достатньої суспільної свободи журналіста. Проблема свободи творчості завжди дотична до соціальної позиції журналіста: рівень свободи залежить від правильності соціальної позиції. Свобода пошуку рішень у журналістиці вимагає простору вільної діяльності ЗМІ різних орієнтацій. Щоправда, партійні видання, які є виразниками ідей певної партії, не завжди відповідають критеріям вільної преси.

Проте навіть у таких умовах партійна преса залишається важливим джерелом інформації, яке допомагає отримати певні знання. Як відомо, ЗМІ відіграють важливу