УДК [316.35:004.822]:001.8 Олена РОМАНЕНКО,

аспірантка Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВИХ ГРУП У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ

У статті досліджено присутність українських груп наукового спрямування в соціальних мережах. Досліджені спеціалізовані (Ukrainian Scientists Worldwide, Українська наукова інтернет-спільнота та Scientific Social Community) та мережі загального спрямування (Facebook та ВКонтакте).

Ключові слова: наука, Україна, соціальна мережа, Інтернет.

З появою мережі Інтернет виникли нові медіа, що орієнтовані на широку аудиторію не лише територіально, а й за сферами інтересів. Епоха Веб 2.0, що прийшла на зміну Веб 1.0, має особливі способи донесення контенту до читача. Якщо раніше, як зазначає М. Морріс [1], роботу в мережі можна було розподілити на чотири категорії: асинхронна комунікація «один на один» (електронна пошта), асинхронна комунікація «багато з багатьма» (списки розсилки), синхронна комунікація «один на один» чи «один з багатьма» (стосовно рольової гри чи теми у чаті), асинхронна комунікація «багато з одним» та «один з багатьма» (веб-сайти). Принципово змінилися способи роботи в мережі: кожен є автором, співавтором (редагування) або активним (ведення щоденника) співрозмовником (коментування, виставлення «оцінок»).

Соціальні мережі (такі як Facebook чи ВКонтакте та ін.) сприймаються як місце проведення дозвілля, пошуку старих та нових друзів або ділових партнерів (Prosfeo, Linkedin та ін.), але даний тип сайтів дає широкі можливості щодо об'єднання в групи за інтересами, у тому числі і за науковими. Ця робота є актуальним дослідженням наукових груп у соціальній мережі Facebook, ВКонтакте, а також спеціалізованих соціальних наукових мереж.

Метою роботи є визначити, наскільки сучасні українські вчені та їхні об'єднання подані в соціальних мережах.

Завдання, що ставилися під час дослідження:

засобами пошуку в соціальній мережі Facebook знайти групи наукового спрямування (всі галузі науки);

визначити їх кількісні (кількість груп, послідовників), якісні (періодичність, наповнення, мова, спрямування) ознаки;

дослідити групи в мережі ВКонтакте (відсортованих за місцем розташуванням в Україні);

провести їх аналіз, відповідно до попереднього джерела, порівняти отримані результати;

знайти та дослідити вузькотематичні соціальні мережі, що створені задля розвитку науки в Україні;

визначити їх особливості: структуру, напрями наукової спеціалізації, активність учасників, їх місце роботи;

зробити висновки про подання українських наукових кіл у досліджуваних соціальних мережах.

Об'єктом дослідження є соціальні мережі, предметом - оцінка груп і сторінок у Facebook, сторінок ВКонтакте, мереж Ukrainian Scientists Worldwide, Українська наукова інтернет-спільнота та Scientific Social Community.

Актуальність. Мережа Інтернет є невід'ємною частиною сьогоднішнього життя людей. У ній реалізуються ділові, особисті, громадські, а також наукові досягнення.

Інтернет був створений як зв'язок між комп'ютерами наукових установ і його ідея a priori була пов'язана з обміном науковими відомостями. Дослідження того, наскільки «нові медіа» використовуються з цією метою сьогодні, є дуже актуальним. Новизна дослідження інтернет- мережі в такому аспекті полягає в прикладному характері: у роботі визначено українські наукові групи в соціальних мережах.

Аналіз окремих досліджень і публікацій з тематики роботи. Українські та російські дослідники вивчали способи подання, реалізації проектів та розвиток наукової думки в мережі Інтернет. Наприклад, О. В. Зернецька вивчає глобальні інформаційно-комуніктивні процеси, у своїх наукових публікаціях вона розглядає існування медіапростору та аналізує контент ЗМК [2]. Ще в 1993 р. вона присвятила свою книгу («Нові засоби масової комунікації: соціокультурний аспект») новим медіа. Нині вона вивчає теорію та практику нових медіа, аналізуючи глобальну політичну блоюсферу як арену політичної комунікації [3].

Інша дослідниця - Л. Г. Кір'янова в роботі «Трансформація наукового співтовариства в умовах глобалізації інформаційно-комунікативного простору: специфіка розвитку науки в Росії» вважає, що «нові комунікаційні технології стають частиною наукового дослідження і можуть призвести до корінних змін в організації наукової діяльності та трансформації науки в цілому» і «змінити характер наукової праці і структуру наукових спільнот» [4, с. 94-97]. Автор відзначає основні трансформації, що відбуваються в епоху глобалізації в науковому товаристві:

трансформація інформаційних потоків (прискорюється темп роботи з інформацією, зміна змісту, можливість одночасно користуватися одним ресурсом багатьом науковцям, можливий адресний пошук відомостей). У цьому аспекті дослідниця виокремлює такі небезпеки: перенасичення ринку інтелектуальною продукцією і формування «поп-науки», знеособлення наукового знання через низький контроль потоків інформації;

трансформація структури наукової спільноти (віртуалізація). У результаті - створення віртуальних наукових співтовариств, які співпрацюють дистанційно;

трансформація взаємодії соціогуманітарних та природничих наук (тенденції міждисциплінарності в умовах глобалізації).

Інші дослідники займалися подібною проблематикою: А. В. Чистаков досліджує проблеми спілкування онлайн, визначаючи, що «через Інтер- нет створюються нові спільноти та субкультури, створюючи нові форми ідентичності особистості, розширюючи особистий досвід, коло спілкування, можливості самореалізації» [4, c. 288], Е. К. Вдовіна вивчає, як студенти користуються інтернет-ресурсами у своїй повсякденній навчальній діяльності, приходячи до твердження, що хоча вони «швидко знаходять потрібну інформацію, адаптують її до власних цілей і відразу надають результати пошукової роботи для оцінки викладачем», більшість студентів, а в майбутньому - аспірантів та молодих учених «не обдумують її», не мають «особистого осмислення висвітлюваного питання, немає справжнього розуміння процесу». Звідси випливає не лише проблема підготовки наукових кадрів, а й відсутність самовдосконалення: «Відсутні сумніви, зустріч протилежних точок зору. Єдине джерело може сприйматися як єдина правда. Зникає головне завдання пізнання - власне самовдосконалення» [4, с. 92]. Проблему компетентності майбутнього вченого в інформаційну добу вивчає й Е. С. Іванова («Інформаційно-комунікативна компетентність майбутнього