УДК [06.053.52+004.946]:168.522 Юлія ЛАЩУК,

аспірантка Волинського національного університету ім. Лесі Українки

ОСОБЛИВОСТІ ВІРТУАЛЬНОГО НАУКОВОГО СПІЛКУВАННЯ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ

У статті аналізуються позитивні та негативні сторони наукового спілкування у віртуальній реальності, розглядається проблема Іншого та проблема толерантності в даному контексті.

Ключові слова: віртуальна реальність, комунікація, Інший, толерантність.

Сучасне суспільство - неоднозначне суспільство інформації, прогресу, швидкості, яке досягає такого ступеня вседозволеності та все- можливості, що «межами стає відсутність меж» (О. Босенко). Час стає позачасовим, він біжить швидше, аби встигнути за потребами епохи. Інтернет-технології - дітища сучасності - набувають абсолютного ступеня свободи і творять ще одну сферу людської життєдіяльності - віртуальну реальність. Virtus, від якого утворюється термін «віртуальний», з'являється в ролі зв'язку всезагальної абсолютної сутності з активністю одиничних предметів ще в схоластичній філософській думці. Потім цей термін тривалий час не використовується і з'являється знову лише в середині ХХ ст. у фізиці, позначаючи «можливі об'єкти». У 70-х роках ХХ ст. термін переживає друге народження, набуваючи якісно нового значення. Віртуальність починає вживатися у смисловому зв'язку «віртуальна реальність», що тепер означає новий тип реальності, створеної за допомогою комп'ютера і передає ефект присутності в цій реальності. З багатоманіття альтернативних реальностей, що оточують людину впродовж її історичного розвитку, віртуальна реальність є найпотужнішою у своєму впливі на людство. З її кореневища виростають різноманітні соціокультурні трансформації: віртуальна комунікація, віртуальне кохання та інші, що, у свою чергу, породжують новий тип людини - віртуальну людину. Крім того, площина віртуального дедалі більше поглинає в себе такі основи соціуму, як релігія, мистецтво та, урешті, наука. У соціальний процес віртуалізації суспільства включені мільйони людей в усьому світі. Сьогодні основні можливості спілкування зосереджені саме в межах мережі, що дає можливість швидко та надійно передавати повідомлення на великі відстані за допомогою електронних листів, чатів, форумів. Практично необмежені можливості інтернет-простору дають можливість миттєво переміщатися в просторі, знайти потрібну інформацію, не виходячи з дому та не витрачаючи коштів. Якщо раніше інформація була доступна тільки певному колу людей, яке називалося елітою, то тепер кожна пошукова система за потреби видасть най- глибинніші деталі того чи іншого явища. Виникає небезпека: тотальна доступність знань призводить до перенасичення простору псевдознан- ням - поверхневим володінням інформацією за певної потреби, профанується одвічне значення людської освіченості та інтелекту. Крім того, втрачає свої позиції логіка, адже побудова логічних ланцюжків для пошуку кінцевого висновку займає набагато більше часу, аніж пошук відповіді в глибинах Інтернету. Відбувається така собі культурна, інтелектуальна, моральна «зрівнялівка».

З приходом нових доступних можливостей пошуку інформації «вір- туал» знайшов своїх прихильників і серед наукової спільноти. Наявність електронних бібліотек, статистичних та обчислювальних програм у тисячі разів полегшила наукову роботу, що перейшла від безрезультатного пошуку потрібних знань до їх систематизації. У контексті стрімкого розвитку наукових знань у сучасному суспільстві безцінно важливою стала можливість співпраці з іншими науковцями. Обмін досвідом, ідеями, допомогою зробив розвиток науки ще стрімкішим. Позитивні сторони явища перенесення науки у сферу віртуального, безперечно, переважають негативні, але важливо розрізняти останні, аби не потрапити під їх вплив.

Розглянемо особливості «віртуальної науки» на прикладі спілкування.

Але, говорячи про спілкування в контексті віртуалу, ми дедалі частіше використовуємо термін «комунікація». Тому окреслимо основні риси віртуальної комунікації.

Ґрунтовний аналіз цих рис неможливий без експлікації терміна «комунікація». Він має у своїй основі латинське слово communico (роблю спільним, пов'язую, спілкуюсь) і означає спілкування, передавання інформації від людини до людини - специфічну форму взаємодії людей у процесах їхнього пізнавально-трудової діяльності, що здійснюється в основному за допомогою мови (рідше - за допомогою інших знакових систем). Термін «комунікація» з'явився в науковій літературі на початку 20-х років минулого сторіччя у зв'язку з необхідністю вивчення процесів міжособистіс- ного спілкування, взаємного розуміння людини людиною, ефективності життєдіяльності, а також у зв'язку з розвитком засобів масової інформації, їх впливом на свідомість індивіда і масову свідомість, необхідністю вивчення механізмів маніпулювання особистістю, масами [6].

Як наукова комунікація, так і комунікація в інших сферах (наприклад, у мистецтві, літературі, побутових чи виробничих відносинах) є соціальним процесом, що відображає суспільну структуру і виконує в ній пов'язуючу функцію. Після своєї появи термін «комунікація» разом з його загальнонауковим значенням набуває соціокультурного змісту, пов'язаного зі специфікою обміну інформацією в соціумі. Необхідними умовами і структурними компонентами соціокультурної комунікації є наявність спільної мови в суб'єктів комунікації, каналів передавання інформації, а також правил здійснення комунікації (семіотичних, естетичних).

Типологія процесів соціокультурної комунікації може бути побудована за такими характеристиками:

за характером суб'єктів комунікації (міжособистісна, особистісно- групова, міжгрупова, міжкультурна та ін.);

за формами комунікації (вербальна, невербальна);

за рівнями протікання комунікації (на рівні буденної культури, у спеціалізованих областях соціокультурної практики, у контексті трансляції культурного досвіду від спеціалізованого рівня до буденного тощо) [5, с. 104].

Основними змістовими одиницями комунікації є: повідомлення (мо- ноаспектна інформація про щось) та текст (комплексна інформація про багато чи кілька істот, аспектів чого-небудь). Безпосереднім засобом комунікації є вся культура як системна сукупність різних культурних феноменів та процесів і кожен її феномен та процес окремо. Це пояснюється тим, що з культурно-семантичної точки зору будь-який культурний об'єкт або процес має символічні риси і через це