Наукова комунікація має винятково утилітарний характер, а розпорошення уваги, зумовлене можливістю спілкуватися одночасно з кількома особами, призводить до втрати цінності одного співрозмовника. Необхідність швидких запитань-відповідей призводить до сут- нісних втрат цінності комунікації, адже втрачається/не помічається/ забувається/губиться щось важливе. Зміна способу обробки інформації (необхідність швидкого засвоєння та систематизації) призводить до перебірливості суб'єкта. Відбувається спрощення, редукування мовних засобів, що може викликати проблему адекватного розуміння.

Віртуальна реальність дає можливості для організації спільної наукової роботи, але перетворює співрозмовників (де вже саме «спів» говорить про міжособистісні зв'язки) на два відсторонені об'єкти. Нівелюється цінність Іншого як партнера по комунікації. Адже за Бубером: «Немає Я самого по собі, є тільки Я основного слова Я-Ти і Я основного слова Я-Воно. Коли людина говорить Я, вона має на увазі одне з них. Я, котре вона має на увазі, присутнє, коли вона говорить Я. І коли вона говорить Ти чи Воно, присутнє Я одного з основних слів. Бути Я і говорити Я суть одне. Сказати Я і сказати одне з основних слів суть одне. Той, хто говорить основне слово, входить у нього і знаходиться в ньому» [2, с. 18]. У процесі ж віртуальної комунікації Я-Ти перетворюється на Я-Воно.

Уся користь партнера по комунікації, за словами російського науковця Ю. Лотмана, полягає в тому, що він інший. Дійсно, міжособистісної комунікації без іншого немає. Але сучасній інформаційній комунікації (у своєму значенні схожої протилежності чи реакції) він непотрібен. У даному контексті «іншим» виступає медіа або сама інформація. «Інший», який був раніше необхідним партнером по комунікації, тепер зникає, а замість нього народжується симулякр «псевдоінший», що тепер є носієм симу- лятивної комунікації без онтологічної цінності та емпіричної чуттєвості.

Проблема псевдоіншості особливо гостро постає в теорії «діалогічного слова» М. Бахтіна. «Діалогічний підхід можливо використовувати навіть до окремого слова, якщо воно сприймається не як безлике слово мови, а як знак чужої смислової позиції, як представник чужого висловлювання, тобто якщо ми чуємо в ньому чужий голос. Тому діалогічні відносини можуть проникати всередину висловлювання, навіть всередину окремого слова, якщо в ньому діалогічно зіштовхуються два голоси». І далі: «Уя - вімо собі діалог двох, в якому репліки другого співрозмовника пропущені, але так, що загальний зміст ніскільки не порушується. Другий співрозмовник присутній незримо, його слів немає, але глибокий відбиток цих слів визначає всі наявні слова першого співрозмовника. Ми відчуваємо, що це розмова, хоч говорить тільки один» [1]. Апологізуючи «діалогічне слово», М. Бахтін не хотів помічати того, що діалог - не завжди ознака лише глибини, а його концепція обмежує «іншого», дозволяючи владу над ним. Насправді ж, влада нівелює іншого, перетворюючи його на річ. Тому повноцінна комунікація можлива лише за умови рівноправності.

Ще однією проблемою віртуальної комунікації є проблема толерантності. Для людини (а науковця особливо) освоєння та розкриття буття означає перетворення свого стану в інший. Найкращим способом переходу в інший стан є процес комунікації з «іншим», що передбачає елемент сумніву та непогодження, співвідношення своєї думки з іншою. Толе - рантність якраз і робить можливим дане співвідношення: адже для того, щоб сумніватися, потрібно насамперед допустити те, відносно чого буде виражений цей сумнів. У такому разі толерантність - це терпіння до всього «іншого», його допущення та присутність поряд з тим, що породжує і відстоює сама думка. Тут толерантність допускає сумнів як іншу думку.

Але водночас незгода з «іншим» абсолютно не передбачає його знищення. Результат комунікативного процесу народжується саме через непогодження з іншими думками. Взаємодія з іншим породжує істину. Сумнів (со-мнение - рос.) - це форма присутності «іншого» в самій думці, що виникає при співвіднесенні своєї та чужої думки [6]. У розмові це «со-мнение» набуває особистісного характеру. Справді, коли в акті комунікації присутні інші погляди, то вони розкриваються не стільки в доказах та фактах, скільки в особистісному вираженні. Повноцінне розкриття чужої думки в комунікації можливе лише за умови безпосередньої, особистісної наявності виразника думки.

Цінувати культуру комунікації - означає повноцінно реалізовувати потенціал самої комунікації. Оскільки комунікація неможлива без «іншого», то саме воно має стати тією цінністю, стосовно якої повинна виявлятися толерантність. Основою міжособистісної комунікації повинен бути принцип рівноправності співрозмовників, тому важливо постійно виховувати та підтримувати в суспільстві толерантне ставлення до кожної особистості. Науковці, як не випадкові користувачі, а інтелектуали, еліта, повинні бути вкрай обережними у своїх судженнях і пам'ятати, що віртуальне спілкування, яким би вигідним воно не було, ніколи не замінить живого спілкування, безпосереднього обміну досвідом та рівноправного діалогу, в якому й народжується істина.

Список використаних джерел

БахтинМ. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. - М., 1979. - С. 283.

БуберМ. Я и Ты / М. Бубер // Два образа веры. - М., 1995. - С. 16-92.

Коул Дж. Р. Схемы интеллектуального влияния в научных исследованиях / Дж. Р. Коул // Коммуникация в современной науке. - М. : Прогресс, 1976. - С. 390-425.

Онопрієнко В. Наукове співтовариство. Вступ до соціології науки / В. Онопрієнко. - К.