Заслуговують на увагу для дослідження даної проблеми матеріали наукових конференцій, монографії, в яких досліджується взаємодія засобів масової інформації та законодавчої влади конкретних суб'єктів як українських, так і в країнах СНД [2].

Проте питання інформаційної політики держави та взаємодії із ЗМІ поки що не знайшли належної наукової розробки, мало публікацій на цю актуальну тему в наукових виданнях, у періодичному друці. Частково ця проблема висвітлюється в роботах П.В. Анохіна, В.В. Мостового, Т.С. Іларіонової, Т.С. Родіонової [3].

Разом з тим необхідно розглянути аспект інформаційної політики як чинник реалізації діалогу влади і суспільства.

У Російській імперії взаємодія державної влади і преси на різних етапах історичного розвитку представляла актуальну проблему, особливо в періоди модернізації суспільства. Доречно пригадати, що поява першої друкарської газети «Відомості» в 1702 році «була викликана реформами Петра I, необхідністю у пропаганді перетворень, що проводяться ним». Як стверджують історики журналістики, «за допомогою газети уряд вперше публічно звернувся до російської громадської думки, прагнучи отримати його підтримку» [4; с. 16]. Ця тенденція підтверджується також прикладами з історії реформаторських ініціатив Катерини II, Олександра II, настання революційної ситуації 1905-1907, 1917-1918 рр. Змістовний аналіз виділених історичних етапів охарактеризований у наукових працях А.А. Корнілова, Л.Н. Гумільова, И.М. Дьяконова, Ф.Ф. Нестерова, Л.М. Ляшенко, В.П. Сем'я- нінова [5].

Для даного дослідження виявилося корисним вивчення загально-методологічних проблем теорії влади, і конкретно-представницької (законодавчої), яка є виразом демократизації державного управління, а також теорії цивільного суспільства. У цьому плані розглянуті праці зарубіжних і вітчизняних мислителів Р. Алмонда, А. Арато, Арістотеля [6], З. Верби, Р. Гегеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, До. Маркса, Ш.Л. Монтескьє, Т. Пейна, Платона, Же.-Ж. Руссо,

Токвіля, Н.А. Бердяєва [7], С.Н. Булгакова, М.В. Ільїна, С.А. Котляревського, В.С. Соловйова, С. Л. Франка та інших.

Проблеми розвитку цивільного суспільства в сучасних умовах, зокрема особливості політичної модернізації органів влади, розкриті в роботах

Н. Амеліна [8], Р. Арона, А. Векслера, Т.І. За- славської, М.К. Горшкова, А.І. Ковлера, Г.Л. Куп- ряшихіна, А.С. Панаріна, В.Д. Попова, Й. Шумпетера.

Заслуговують на увагу праці сучасних дослідників проблем парламентаризму А.М. Алешкіна [9], О.Н. Булакова, В.В. Вітюка, І.В. Гранкіна, Б.В. Гриз- лова, В. А. Дімова, В.В. Журавльова, А.Г. Здра- вомислова, А.Г. Калмикова, А.С. Косопкіна, А.П. Кочеткова, О.О. Миронова, О.В. Морозова, Ю.М. Різника, Р.М. Романова, Г.Н. Селезньова, А.Ф. Смирнова, Н.Н. Фігуровського.

Аналіз усіх груп джерел дозволяє зробити висновок щодо стану розробленості проблеми дослідження. У вітчизняній і зарубіжній науці в даний час недостатньо уваги приділяється розробці теоретичних аспектів проблеми взаємодії засобів масової інформації. Вибрана тема дослідження поки не аналізувалася як спеціальна наукова проблема. Не зменшуючи значення праць, в яких розглядаються її окремі аспекти, слід зазначити, що в них не міститься цілісний комплексний аналіз взаємодії ЗМІ в умовах демократичних перетворень в Україні.

Мета дослідження - здійснити аналіз суті, змісту та основних закономірностей розвитку сучасної взаємодії ЗМІ з органами влади в Україні, визначити конкретні заходи їх оптимізації.

Для досягнення поставленої мети передбачається рішення наступних дослідницьких задач:

досліджувати процес взаємодії державної влади із ЗМІ в пострадянський період;

розкрити становлення і розвиток ЗМІ в Україні;

узагальнити зарубіжний досвід відносин влади і преси з метою вивчення можливостей його ефективного використання.

Характер взаємин держави і преси в пострадянський період отримує найбільш адекватне наукове обґрунтування в рамках синергетичної парадигми. Синергетична парадигма апріорі припускає міждисциплінарний підхід до вивчення складних суспільних систем, особливо у стадії їх становлення, на основі аналізу різноспрямованої дії багаточинника на траєкторію розвитку цих систем.

Виходячи з даності, що й інститут інформації, й інститут законодавчої влади самі по собі є складними соціальними системами, кожний з яких має свої вектори розвитку, можна припустити, що на рівні комунікативної взаємодії вони утворюють макросистему, ще складнішу в плані детерміації.

Розвиток взаємодії українського парламенту і ЗМІ за останні 15 років відбувався в системі різних координат. У 90-ті роки, в умовах вираженої суспільної нестабільності, що посилюється розмежуванням суспільства на прихильників реставрації соціалізму і реформаторів, в умовах внутрішніх інформаційних війн, що набирають силу, взаємини законодавців і ЗМІ носили характер конфронтації. Із початку 2000-х років алгоритм взаємодії двох соціальних інститутів змінився: використання нових інформаційно-комунікативних технологій і удосконалення механізмів взаємодії держави з пресою (зокрема, зусилля Управління по зв'язках із громадськістю і взаємодії із ЗМІ по створенню сприятливого суспільного клімату, по розвитку парламентської журналістики) дозволили забезпечити прорив у взаєминах депутатського корпусу й журналістів і перехід у площину конструктивної взаємодії.

Основні положення:

1. Взаємодія преси і влади тепер здійснюється не на основі ієрархічної субординації, підпорядкування ЗМІ політичному керівництву, а на принципах пошани до конституційних законів, рівності й незалежності цих соціальних інститутів. Особливо велика роль ЗМІ в перехідні періоди, коли без їх активної діяльності неможливо добитися масової підтримки політики соціальних і політичних перетворень. При цьому необхідною умовою діяльності ЗМІ повинна бути прозорість, так само, як і діяльності парламенту.

Парламентська журналістика - нова галузь сучасної української журналістики, що має свою специфіку: функції, методи, вимоги, систему знань і професійних обов'язків.

Інформація, комунікація, PR-діяльність органів державної влади стають одним з основних чинників підвищення ефективності політико-адміністративної системи, обліку