- забезпечення енергетичних служб підприємств висококваліфікованими спеціалістами, а також розробка механізму мотивації економії енергетичних ресурсів;

- необхідність реалізації концепції енергетичного менеджменту повинна бути усвідомлена та підтримана на вищому рівні управління підприємством.

Центральне місце у системі енергетичного менеджменту займає розробка енергетичної стратегії. Нажаль дослідження проблеми формування енергетичної стратегії підприємств, не зважаючи на всю їх значимість, знаходяться на самому початковому етапі свого розвитку. До теперішнього часу відсутня навіть стала термінологія, що відноситься до цієї проблеми, не вирішено питання, пов'язані з визначенням її місця в реалізації загальної стратегії розвитку підприємства, принципів побудови, етапів розробки і т. д.

Існує багато наукових праць із проблем стратегічного управління діяльністю різних суб'єктів господарювання, але проблема формування енергетичної стратегії в них практично не розглядається. Тому відповідні практичні заходи залишаються поза увагою господарників. Проблеми енергетичної стратегії розглядаються тільки на макрорівні з точки зору умов функціонування паливно-енергетичного комплексу країни.

Формування енергетичної стратегії підприємства залежить від факторів, які можна розділити на зовнішні (макро- та мікрооточення підприємства) і внутрішні.

Макрооточення підприємства визначає загальні умови, в яких повинна формуватися його енергетична стратегія і характеризується політичними, правовими, економічними, соціальними і технологічними факторами. Особливості кожного з них досить добре відомі і детально описані в спеціальній літературі з даної проблематики. На нашу думку, оцінка макросередовища може і повинна бути розширена, за рахунок аналізу енергетичної складової, яка зумовлює політику держави в області формування енергетичної стратегії підприємств і регіонів.

На мікрорівні безпосереднє оточення підприємства формують споживачі, постачальники ресурсів (у тому числі енергетичних), а також конкуренти.

Звичайно, енергетична стратегія конкретних підприємств повинна відповідати основним напрямам реалізації енергетичної стратегії на державному рівні, що обумовлене, насамперед, монопольним характером всієї електроенергетики і відсутністю конкуренції на ринку електричної енергії. У таких умовах розроблювані заходи обмежуються, як правило, пошуком резервів зниження собівартості виробленої продукції за рахунок скорочення енергетичних витрат. Тому, запропоновані останнім часом шляхи реструктуризації енергетичної системи України можуть розширити можливості підприємства у формуванні його енергетичної стратегії і поліпшити використання внутрішніх її чинників, які визначаються, перш за все, фінансовим станом підприємства, питомою вагою енерговитрат в собівартості продукції, а також можливостями системи обліку і контролю за витратами енергетичних ресурсів. Відповідно, енергетична стратегія повинна орієнтуватися на реалізацію загальної стратегії розвитку підприємства, сприяти її виконанню, оцінюватися з позиції використання чинників, що мають вирішальне значення для перспектив розвитку підприємства, укріплювати його конкурентну позицію.

Процес розробки енергетичної стратегії підприємства можна поділити на десять

етапів:

На першому етапі на основі фінансово-економічного аналізу повинна оцінюватись ефективність діяльності підприємства при реалізації вибраної стратегії розвитку, ступінь досягнення поставлених цілей, вплив енергетичних витрат на кінцеві результати функціонування підприємства, потенційні можливості їх поліпшення при реалізації енергозберігаючих заходів.

На другому етапі необхідно обґрунтовувати доцільність енергетичну стратегію з огляду на загальну стратегію діяльності підприємства.

Третій етап передбачає оцінку впливу макросередовища і безпосереднього оточення підприємства на формування його енергетичної стратегії. Аналіз макросередовища вимагає використання інформації про прогнози розвитку економіки країни і регіону, зокрема про перспективи розвитку енергетичної галузі. Для аналізу безпосереднього оточення і оцінки його впливу на формування витрат виробництва окремих видів продукції, може бути залучена інформація, отримана на основі дослідження реальних і потенційних потреб ринку, думок експертів стосовно різних аспектів діяльності конкурентів тощо. На жаль, на сьогоднішній день вітчизняний досвід такого роду діяльності практично відсутній.

На четвертому етапі самим підприємством або за допомогою сторонніх фахівців проводиться енергетичний аудит для виявлення внутрішньовиробничих резервів зниження енергетичних витрат. Основною його метою є оцінка ефективності використання усіх видів паливно-енергетичних ресурсів, електричної і теплової енергії, стислого повітря, води для визначення потенціалу енергозбереження.

На п'ятому етапі, за результатами проведеного аудиту визначаються заходи щодо підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів, направлені на розробку найбільш ефективних способів реалізації виявленого потенціалу енергозбереження.

На шостому етапі необхідно сформувати систему показників для економічної оцінки ефективності реалізації та обґрунтування вибору найбільш доцільних варіантів енергозберігаючих заходів.

На сьомому етапі на основі використання розробленої системи показників повинна здійснюватися економічна оцінка очікуваної ефективності запропонованих заходів.

Восьмий етап передбачає вибір найбільш ефективних заходів, які будуть покладені в основу формування енергетичної стратегії підприємства при різних сценаріях зміни тарифів на паливно-енергетичні ресурси.

На дев'ятому етапі повинні вирішуватися завдання погодження вибраної енергетичної стратегії із загальною стратегією розвитку підприємства.

Завершальний десятий етап полягає в реалізації заходів, передбачених енергетичною стратегією підприємства, їхній моніторинг та коригування стратегії.

Таким чином, використання запропонованого підходу до формування енергетичної стратегії, на наш погляд, сприятиме проведенню ефективної енергозберігаючої політики, забезпеченню конкурентних переваг вітчизняних підприємств, підвищенню їх конкурентоспроможності, поліпшенню економічної та енергетичної безпеки держави.

Список літератури

1. Закон України "Про енергозбереження" №74/94-ВР від 1.07.1994р.

2. Енергетична стратегія України на період до 2030 року. Розпорядження, стратегія від 15.03.2006р.

№145-Р.

3. Андрижиевский А.А. Энергосбережение и энергетический менеджмент: учеб. пособие/А.А.

Андрижиевский, В.И. Володин. - Мн.:Выш.шк., 2005. - 304 с.

В статье рассмотрен вопрос формирования энергетической стратегии предприятия, как составной части системы энергетического менеджмента. Определенно ее роль и место в энергетической стратегии страны и общей стратегии деятельности предприятия, охарактеризованы основные этапы разработки.

The question of forming of power strategy of enterprise is considered in the article, as to component part of the system of power management. Certainly its