УДК 330.837; 331.52

H.С. Коваленко, асп.

Кіровоградський національний технічний університет

Соціальний аспект функціонування інституціиної структури ринку праці України в умовах посилення впливу глобалізаційних процесів

У статті досліджено соціальний аспект формування та розвитку інституційної структури ринку праці України. Запропоновано власне визначення та класифікація категорії «інститути ринку праці». Здійснено аналіз ряду обмежень сучасного розвитку вітчизняного ринку праці з позиції наноекономічного рівня.

інститут, інститути ринку праці, інституційні правила і обмеження, наноекономічних рівень

В умовах посилення впливу глобалізаційних процесів ключову роль відіграє людський потенціал, який виступає найважливішою рушійною силою інноваційного розвитку. Саме наявність висококваліфікованих спеціалістів є основою конкурентоспроможності національної економіки моделі європейської держави в глобальній системі світового господарства. Розвиток та реалізація людського потенціалу можливі завдяки злагодженому функціонуванні всіх елементів економічної системи, зокрема, ринку праці, що взаємодіє з ринком освітніх послуг, державою, соціальною інфраструктурою. Ринок праці являє собою цілісну систему взаємовідносин індивідів, організацій і держави, що забезпечує задоволення потреб окремої особистості і суспільства в цілому у розвитку, відтворенні, а також у зростанні добробуту тощо. При цьому інститути ринкової економіки та цінності демократичного суспільства найчастіше вступають у протиріччя з успадкованими від радянського минулого стереотипами поведінки, трудової свідомості, системою мотивації, відбувається перерозподіл і трансформація ролей основних суб'єктів ринку праці. Паралельно руйнуються старі та складаються неефективні інститути: деформована трудова етика, ненормований робочий день. Перераховані процеси видозмінюють інституціональну структуру ринку праці, розкривають певні проблеми та протиріччя його функціонування. Таким чином, необхідність вирішення суперечностей і проблем у трудовій сфері обумовлює важливість та актуалізацію аналізу інституційної структури ринку праці та її основних тенденцій в умовах становлення соціально-орієнтованої економіки України.

Вагомий внесок у формування і функціонування інституційних засад вітчизняного ринку праці внесли Д.Богиня, Ф.Зінов'єв, Е.Лібанова, В.Онікієнко,

I.Петрова, М.Семикіна, А.Ткач та інші науковці. Незважаючи на наявність значної кількості наукових публікацій, комплексне вивчення процесу формування та розвитку інститутів ринку праці, а також проблем їх функціонування досліджено не достатньо.

Висока актуальність та недостатня наукова вивченість проблематики інституціональних змін поставили за основну метою статті - теоретичне дослідження основ формування та розвитку інститутів ринку праці в Україні.

Сучасні економічні теорії до цих пір не виробили єдиного підходу до обгрунтування механізмів регулювання ринку праці та оптимізації зайнятості населення. Це пояснюється складністю процесів, що відбуваються в сучасній

економіці, безперервними змінами на ринку праці, зростаючою його залежністю від багатьох соціально-економічних, культурно-етнічних та інституційних факторів.

Узагальнено можна виділити три підходи, які відрізняються концептуально, методологічно і теоретично: по-перше, класичний та неокласичний, по-друге, кейнсіанській і неокейнсіанський, по-третє, інституційний, що відрізняється розумінням необхідності вивчення того «інституціонального простору», в якому функціонує ринок праці даної країни. Прихильники інституціонального підходу визнають важливість становлення інституційного середовища, що формує умови ефективного ринкового розвитку і реалізації трудового потенціалу людини. Першочерговість інституційних в порівнянні з економічними змінами ними обгрунтовується як найважливіший принцип ефективного функціонування ринку праці [4, С. 50].

Так, Ф.Зінов'єв визначає поняття «інститут» у вузькому значенні як порядок, закріплений у формі закону, установи, у більш широкому цей термін застосовують для позначення організацій або установ, що формують соціально-економічне середовище ринкового господарства, а також різні неформальні відносини, регульовані традиціями, неписаними правилами поведінки, досягнутими угодами тощо. Тобто «інституціональна сфера розглядає формальні і неформальні обмежувальні рамки, які організовують відносини між людьми в суспільстві» [2, С. 341].

Проте різноманіття підходів до тлумачення інституційних структур, а також терміна «інститути» (під якими розуміються стійкі моделі взаємозв'язків як організації, так і ринків) ускладнюють розуміння ринку праці як об'єкта інституційної структури. Крім того, поняття інституціональної структури часто ототожнюється з поняттям інституційного середовища.

Під інститутами ринку праці ми розуміємо: по-перше, «правила гри» які закріплені в законах, нормативних актах, принципи, соціальних нормах; по-друге, установи та організації, що формують інфраструктуру ринку праці, цільовою функцією яких є оптимізація поведінки учасників соціально-трудових відносин; по-третє, механізми, що регулюють функціонування ринку праці та його розвиток.

У структурі інститутів ринку праці розрізняють формальні і неформальні інститути, що регламентують взаємодію індивідів і груп у соціально-трудовій сфері (рис.1).

До формальних інститутів, перш за все, відносяться закони та нормативні акти. Трудовим Кодексом України регламентуються умови найму, звільнення, оплати праці, його диференціації, демографічні та соціальні аспекти трудових відносин [3].

Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні, організаційні засади розвитку ринку праці, його основних інститутів, а також гарантії держави щодо реалізації конституційних прав громадян на соціальний захист від безробіття [1]. У зв'язку з цим важливу функціональну роль відіграють інститути контролю за дотриманням контрактів на ринку праці, включаючи трудовий арбітраж, трудову інспекцію, профспілки. Не менш значущі інститути посередництва та інформаційної підтримки контрагентів ринку праці. Вони включають центри зайнятості, служби працевлаштування та інформації населення, приватні та державні кадрові агентства тощо.

У системі формальних інститутів, що регулюють ринок праці, інститути державного регулювання включають органи контролю, систему страхування ризиків безробіття, державні служби зайнятості населення. Система заходів, спрямованих на підвищення ефективності інститутів державного регулювання ринку праці, передбачає формування міцної правової основи; вдосконалення регулювання умов найму персоналу за допомогою укладання колективних угод і контрактів на основі переговорів між роботодавцями, працівниками та профспілками; формування механізму індексації заробітної плати з урахуванням вартості життя; поліпшення системи нормування праці, оптимізацію оподаткування. Держава