Інститут соціального партнерства в країнах з розвиненою ринковою економікою представляють ефективну систему регулювання соціально-трудових відносин та узгодження інтересів найманих працівників і роботодавців. В Україні у рамках соціального партнерства для ведення переговорів і підготовки проектів угод на всіх рівнях створені регіональні тристоронні комісії, тристоронні або двосторонні комісії в містах і районах. Основною формою реалізації соціального партнерства в організаціях є колективні договори, а також угоди на територіальному рівні і на рівні суб'єктів держави.

Таким чином, інститути, що впливають на формування людського капіталу, якість робочої сили і якість праці, конкурентні позиції працівників на ринку праці мають зростаючу вагу в умовах інноваційних стратегій розвитку регіонів України.

Вважаємо, що вищезазначені обставини визначають багатофункціональний підхід до трактування економічного змісту інститутів ринку праці, які, по-перше, формують «правила гри», структурують та впорядковують дії економічних агентів, по-друге, виступають у якості зовнішньої норми, призначеної для «примушування» людей (закони, нормативні акти), по-третє, представлені як структури, що регулюють поводження людини і спрямовані на скорочення транзакційних витрат суспільства.

Зазначимо, що ринок праці здійснюючи регулювання дій економічних агентів, спираючись на принцип раціональності, а прагнення до економічної раціонального поведінки максимізує прибуток підприємств, то інститути, як регулятори, базуються на рольових відносинах. Суть рольового механізму проявляється в тому, що певному статусу індивіда на ринку праці, запропонована відповідна роль з набором поведінкових реакцій. При реалізації взаємних очікувань забезпечується економічна і соціальний взаємодія у формі співпраці. В іншому разі виникають соціальні конфлікти, зростає соціальна напруженість у суспільстві. На тлі таких протиріч роль інститутів ринку праці виявляється у реалізації, по-перше, системної функції, що забезпечує взаємодію підприємств, держави, профспілок, асоціацій роботодавців в економіці, по-

друге, у виконанні специфічних функцій, які регулюють окремі сегменти ринку і різні сторони соціально - трудових відносин тощо.

Доцільно виділити класифікацію формальних та неформальних інститутів за характером їх впливу на поведінку суб'єктів ринку праці (рис.2).

Аналіз рис. 2. вияв той факт, що правила та обмеження тісно переплітаються між собою і часто співпадають. Наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку з одного боку, регулюють умови праці в організації, а з іншого, - встановлюють (обмежують) тривалість робочого часу: загальна тривалість якого не може перевищувати 40 годин на тиждень. Формальні і неформальні обмеження, як правило, несумісні, що призводить до конфліктів, які можна згладити шляхом видозміни обмежень обох типів або шляхом введення додаткових формальних обмежень, але їх ігнорування у ході інституційної структурної перебудови призводить до появи негативних ефектів у вигляді закріплення неформальних практик тощо.

Дослідження інституційних обмежень функціонування ринку праці викликає необхідність їх класифікації. Оскільки інституційні обмеження - це різновид інститутів, то їх можна класифікувати на основі подібних ознак. Виходячи з цього, ми пропонуємо класифікувати інституційні обмеження ринку праці за рівнем їх виникнення в економіці: макроекономічні, мезоекономічні, мікроекономічні, наноекономічні.

Як показує український менталітет нації, ринок праці є тією сферою, де більшою мірою виявляються наноекономічні обмеження, що обумовлюють поведінку інституційних суб'єктів: традиції, звички, стереотипи мислення, система цінностей, що історично склалися і є невід'ємною частиною духовної культури суспільства. В економічній літературі аналізуються наноекономічні особливості України в цілому, оскільки вони являють собою стійкі характеристики, що сформувалися з урахуванням історичного минулого, національної психології та ментальності, тому вони будуть властиві і ринку праці.

Виходячи з нашого дослідження ми пропонуємо аналіз наноекономічних обмеження функціонування безпосередньо ринку праці України:

1) двоїстість мислення та несхильність до компромісу: проявляється у формуванні неформальних груп у трудовому колективі, в непередбачуваності і безкомпромісності прийнятих рішень, непослідовних діях, формуванні «подвійних стандартів»;

2) несамостійність прийняття рішень, залежність від зовнішніх обставин: прикладом є прийом на роботу не на основі оцінки кваліфікації та професійних навичок здобувача, а за рекомендаціями або проханнями;

3) особистісний характер відносин у суспільстві в цілому і, зокрема, у трудовому колективі: наприклад, "робота на довірі" може спрощувати роботу в колективі (за принципом "взаємовиручки") або сприяти закріпленню неформальних практик (робота за усною домовленістю);

4) привілеювання особистих цілей і цінностей над колективними і корпоративними;

5) поведінка на основі невиправданих очікувань: виявляється в ірраціональних очікуваннях;

6) схильність недооцінювати наслідки прийнятих рішень, зовнішні обставини;

7) низький рівень контрактної дисципліни і зневажливе ставлення до закону;

8) циклічний характер трудової діяльності.

Зазначені риси є відображенням цивілізаційної специфіки України і результатом тривалого історичного розвитку, і повинні враховуватися разом з іншими соціально- економічними факторами при зміні інституціональної структури ринку праці та вироблення державної політики у сфері праці та зайнятості.

Інституціалізація ринку праці виступає необхідним атрибутом економічної життєдіяльності людей і чинником розвитку економіки в цілому. Дії на ринку праці, що здійснюються в інституційній формі, складають упорядкований економічний процес, який потребує регулювання, контролювання, структуризації та забезпечення безперебійного функціонування його структурних елементів. Відповідно, вивчення елементів інституціональної структури, аналіз основних факторів, об'єктів інституційних видозмін є основою для виявлення сучасних тенденцій інституційної структури ринку праці України в умовах глобалізації.

Список літератури

1. Закон України «Про зайнятість населення» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Зиновьев И.Ф. Формирование и реализация кадрового экономического потенциала в аграрной сфере: монография / И.Ф. Зиновьев. - С.: Феникс, 2009. - 407 с.

3. Кодекс законів про працю