Для розроблення стратегії інноваційного розвитку необхідно створювати переваги, які б дозволяли виготовлення товарів і послуг, що за своїми параметрами не уступали б товарам чи послугам конкурентів. Для цього, вітчизняний товаровиробник повинен мати цілий пакет аргументів для боротьби за статус конкурентоспроможного. До таких аргументів слід віднести: податкове законодавство, орієнтоване на стимулювання продуктивності виробництва, зменшення вартості капіталу, розвитку продуктивних сил, інфраструктури, техніко-технологічного оснащення, інформаційного забезпечення бізнесу та ін. [4, c. 36].

Говорячи про інноваційні перспективи, треба відзначити, що створення одного робочого місця у високотехнологічній сфері економіки коштує нині майже 100 тис. доларів [5, c. 26]. Неважко підрахувати, скільки потрібно грошей, щоб прискорити процес переходу на інноваційну основу, помноживши цю суму орієнтовно на один мільйон зайнятих в інноваційній сфері. Певна річ, очікувати від держави таких коштів не доводиться, тому потрібно визначити пріоритетні напрями (розвиток науки в цілому, отримання на конкурентних засадах грантів на виконання окремих проектів, формування цільових програм, регіональні пріоритети, які мають бути узгоджені із загальнодержавними програмами та ін.), які дозволять розбудувати інноваційне суспільство, за умови посилання на власні ресурси і сили, тобто людський капітал, інтелектуальну власність, технології, розбудовуючи ринкову інфраструктуру. Щодо останнього, то нині важливим напрямом розвитку інноваційної інфраструктури (у перекладі з латинського «infra» означає «нижче під», що дозволяє трактувати інфраструктуру як підструктуру, неголовну структуру) є технологічні парки, на які поширюється спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності, передбачає становлення податкових і митних пільг, державна підтримка, стимулювання діяльності технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств, що виконують інвестиційні та інноваційні проекти за пріоритетним напрямом науково-технічної діяльності технологічних парків. Одним з головних завдань технопарку є залучення венчурного капіталу для фінансування компаній, що використовують наукові ідеї і «високі» технології. В Україні венчурний бізнес став розвиватися за підтримки Європейського Банку Розвитку і Реконструкції, створивши за останні роки 50 венчурних фондів. Але на відміну від венчурної індустрії США і Канади, які фінансують насамперед «молоді» інноваційні компанії, не дивлячись на високий ступінь ризику в Україні, не практикуються стартові капіталовкладення. Іншими словами, венчурний капітал в Україні переважно не орієнтується на інноваційні проекти, а створюється для того, щоб обслуговувати проекти своїх співзасновників.

Причиною такого стану є те, що венчурна індустрія в Україні гальмується нерозвинутою законодавчою базою, нерозвинутістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора.

В умовах ринкової економіки стабільне економічне зростання у великій мірі визначається ступенем об'єднання підприємств. Це особливо спостерігається в умовах економічної кризи як України, так і інших країн світу, коли вижити можна тільки об' єднавшись у так звані кластери, які, до речі, набувають визнання в сучасній економічній науці. Відзначимо, що «кластер» - «... концентрація взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, сервісних служб, фірм у взаємопов'язаних галузях та відповідні їй інституції» [7, c. 46].

До кластера входить велика кількість пов'язаних підприємств та інших установ, які відіграють важливу роль у конкуренції: університети, органи стандартизації, дослідні установи, торгівельні асоціації тощо, які здійснюють підготовку кадрів, відповідають за здійснення інформаційного, технічного та дослідницького забезпечення» [6, c. 17].

Кластерні стратегії широко використовуються у Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Фінляндії та інших країнах. Так, у Німеччині з 1995 року впроваджено програму біотехнологічних кластерів Віо Regio. У Великобританії уряд окреслив райони навколо Едінбурга, Оксфорда і Південно-Східної Англії як основні регіони розміщення біотехнологічних фірм [8]. Відзначимо, що переваги кластеру вперше в Україні відчуло в 1998 році Хмельницьке швейне підприємство, що склалось об'єднаними 17 підприємств, які розподілили між собою ринки виробництва продукції.

Для національної економіки кластер виступає в ролі потужної сили, яка захищає від зовнішньоекономічної експансії. Зростання потужностей кластерів можуть зініціювати зміну власної стратегії і зайняти відповідні ніші на ринку, за умови якщо вони здійснять так званий технологічний стрибок.

При цьому, активізація інноваційної діяльності знайде своє відображення за умови державної підтримки інноваційного розвитку наукової сфери. Для цього необхідно сформувати нову стратегію державного управління інноваційною діяльністю. Основними напрямами такої стратегії є:

державна підтримка формування цілей інноваційної діяльності, формування системи їх пріоритетів;

забезпечення Європейських стандартів наукоємкості ВВП (не нижче 3,5 % від ВВП);

формування кадрового складу науки, який визначить долю інноваційного розвитку;

формування сучасної організаційно-функціональної інституції, здатної на високому рівні здійснювати наукові дослідження;

вдосконалити систему державного управління розвитку науки, зосередивши її зусилля на укріплення інноваційного потенціалу наукової сфери, забезпечення тісного зв'язку між всіма сторонами цього процесу.

Висновок. Отже, конкурентоспроможність національної економіки та її складових може швидко підвищуватись за умови продуманої системи цілеспрямованих дій, у яких велика роль належить інститутам держави. Насамперед, необхідно визначити пріоритети інноваційного розвитку, сформувати інфраструктуру інноваційної діяльності, до якої належать технопарки, бізнес-центри, кластери. При цьому ефективність інноваційної діяльності забезпечується шляхом створення високомотиваційного середовища з метою підвищення продуктивності праці, на базі якого будуть збільшуватись доходи від виробництва, що посилить платоспроможність споживачів. Конкурентоспроможність визначається не зростанням ефективності окремих анклавів, а економіки в цілому.ЛІТЕРАТУРА

Денисюк В. Оцінка інноваційної активності економіки країн та регіонів. Економічний часопис - ХХІ //