порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитись або впасти.
Головними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної процентної ставки на капітал.
Основний розподільчий вплив інфляції виникає через відмінності в активах i пасивах, якими володіють люди. Для індивіда, що отримав позику i має вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, інфляція фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 дол. для купівлі будинку i щорічні платежі по закладній становлять 10000 дол. У разі підвищення цін у 2 рази, тобто наявності інфляції, платежі по закладній ніяк не зміняться i будуть становити ті ж самі 10000 дол. за рік, хоча кількість благ, що можна придбати на цю суму, зменшиться вдвічі. Боржник при цьому тільки виграє, оскільки реальний процент за використання капіталу зменшився наполовину ? 4 ?.
В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.
Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість інвестицій.
Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив відбивається на рівні обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв'язку між цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i ціни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, переміщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва.
Якщо інфляція триває досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачається поправка на інфляцію. Скажімо, спочатку в економіці була 3 %-на ставка та стабільні ціни, i передбачається зростання цін на 9 % за рік. Тоді за закладні платитимуть 12 %, а не 3 %. Номінальна ставка 12 % відбиває реальну процентну ставку 3 % плюс інфляційну надбавку 9 %. Перерозподілу доходу та багатства нема, коли процентні ставки відрегульовані ? 5 ?.
Інфляція також породжує багато інших спотворень в економіці. Часто уряди не змінюють реальної вартості своїх програм, що фактично скорочується, коли ціни зростають. Це відбувається частково тому, що більшість трансфертних програм не індексовані в залежності від зростання рівня цін. Деякі види державних закупок можуть "проходити" по статтях бюджету у номінальному розмірі. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть менші за необхідні при зростанні рівня цін, так що реальні витрати будуть зменшуватись.
Інші наслідки: зростають ціни на товари та послуги, які купує держава у рамках соціальних програм. Тоді, наприклад, урядові витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженні, якщо уряд неспроможний збільшувати бюджет відповідно до зростання витрат на медичне обслуговування.
У регульованих державою галузях інколи виявляється, що прохання фірм про збільшення цін повністю не задовольняються або відкидаються в інфляційні роки.
Серйозні загрози для національної економіки, що створює інфляція, мають як внутрішній, так i зовнішній прояв. У разі інфляції витрат країни, економіка яких залежить від зовнішньої торгівлі перш за все промисловими, легкозамінюваними товарами, можуть втратити експортні ринки, якщо ціни та витрати в цих країнах зростають швидше, ніж в інших країнах. Таким чином, проблема стабілізації цін тісно пов'язана з питаннями збереження конкурентоспроможності держави на зовнішніх ринках ? 6 ?.
Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно- грошову i фіскальну політику. Це - заходи або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності. Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати. Другий - це індексація доходів, застосування механізму коригування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.
Як правило, в умовах боротьби з інфляцією ці методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект і дозволяє пом'якшити труднощі, які впадають на долю економіки [7].
В процесі стримування інфляції дуже важливу роль відіграє податкова політика держави. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари
Розглянемо ті спотворення в оподаткуванні, які викличе неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної.
У разі, якщо податкова система країни має труднощі з адаптацією до інфляційних процесів, виникають такі складні проблеми:
по-перше, із зростанням рівня цін частка податкових виплат у загальному обсязі реальних доходів збільшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податків. Якщо б податки знаходилися у постійній пропорції до номінальних доходів незалежно від розміру останніх, у цьому не було б