, М.Портера [41], Е.Хілла та Дж.Бреннана

, Є. Лімера [28].

Аналіз основних наукових робіт, виконаних у рамках цієї теорії (М.Портер [41, с. 205-206], Дж.Хелд [23, с. 251]), дозволяє зробити наступні узагальнення. Під кластером інноваційної активності розуміється сукупність базових нововведень, що сконцентровано у певному часі та у певному економічному просторі. Інноваційний кластер - це об'єднання різних організацій, яке дозволяє використовувати переваги двох способів координації економічної системи - внутрі- фірмової ієрархії та ринкового механізму - для більш швидкого та ефективного розподілу нових знань, наукових винаходів.

З огляду на це інновації є продуктом діяльно - сті декількох фірм або дослідних інститутів, який розповсюджується через мережу зв'язків у регіональному просторі. Різнорідність джерел технологічних знань та зв'язків полегшує комбі - націю факторів виробництва та у свою чергу виступає передумовою інновації. Вертикальна інтеграція дає можливість виділити конкретні шляхи вирішення проблем в окрему операцію, поглиблюючи тим самим розподіл праці та примножуючи різнорідність внутрішніх зв'язків. Таким чином, поєднання у кластер є не спонтанною концентрацією різних технологічних винаходів, а певною системою розповсюдження нових знань та технологій.

Дослідженнями доведено, що найбільші можливості виникнення кластерів існують саме там, де наукові знання дозволяють побудувати кластери не за спеціалізованим, а за диверсифі- кованим видом.

При створенні кластеру приріст виручки від додаткового випуску продукції компенсує підвищені витрати на інноваційну діяльність. Це має місце через те, що не одна, а вже декілька фірм переходять у режим тривалого інноваційного розвитку.

Для окремої фірми при впровадженні первинної інновації іноді є необхідним здійснювати значну кількість вторинних змін. Як наслідок, прибуток від базових інновацій може виявитися навіть меншим за витрати необхідної реорганізації. В окремій фірмі небезпека такого ефекту досить висока. Однак у кластері фірми можуть мінімізувати витрати на подібні вторинні зміни, що дозволяє їм більш ефективно впроваджувати найрізноманітніші інновації. У цьому полягає так званий тригерний ефект.

У сучасних дослідженнях досить суттєво відпрацьовані питання географічної структури кластерів. Спочатку припускалося, що найбільший потенціал розвитку мають такі великі моноцентричні агломерації, як Москва, Сан-Паулу та інші. Проте в таких країнах, як Бельгія, Німеччина, ядра агломерації незначні. Подальший аналіз показав, що реальний розвиток визначається не тільки існуванням великих агломерацій, а перш за все економічними та технологічними чинниками, що створюють передумови для ефективного використання нового знання в процесі виробництва. До останніх відносять організацію фірм, ринків, галузеве оточення, фактори виробництва [41, с. 220].

Таким чином, з цього погляду для підприємства важливе значення має місце його розташування відносно кластеру: знаходитися в системі регіонального інноваційного кластеру означає отримувати "додаткові активи". Досягнення фірмами беззаперечних конкурентних переваг за рахунок радикально нових товарів пов' язується саме з тим, що вони знаходилися в системі кластеру. Фірми, що навіть не відрізняються значними досягненнями, але є елементом кластеру, досягають успіху при реалізації нововведень, запропонованих іншими учасниками кластеру.

2. Теорії регіонального розвитку з ендогенним технологічним прогресом

Останніми роками помітне зростання інтересу до осмислення ролі науки в процесі світового розвитку. Це зумовлюється декількома причинами, серед яких нерівномірність у темпах економічного розвитку регіонів (на мікро-, макро- та мезорівнях), загострення глобальної конкуренції на ринках наукомісткої продукції, бюджетний дефіцит, який обмежує можливості державного фінансування НДДКР, і, нарешті, нові теоретичні підходи до пояснення економічної динаміки.

Протягом трьох десятиліть, з середини 50-х до середини 80-х років минулого століття, в економічній науці домінувала створена в рамках неокласичної теорії концепція екзогенного, тобто внесеного в економічну систему ззовні, технологічного прогресу. Вона була запропонована та обґрунтована в роботах Р.Солоу [35],

Р.Харрода [21] та інших.

Неокласичні моделі ґрунтуються на трифак- торній виробничій функції Y(t) = [-ЩО, L(f), ґ]. З цих моделей випливало, що темпи підвищення продуктивності праці всіх регіонів за умов отримання рівного доступу до сучасних технологій повинні зближуватися при виході на траєкторію рівноважного зростання. Однак, як визнає Р.Солоу, говорити про щось схоже на таку конвергенцію в реальній економіці можна лише стосовно найбільш індустріально розвинутих країн [36].

У 80-х роках минулого століття П.Ромер [32], Р.Лукас [29], Ф.Агійон [1], Дж.Гроссман, Е.Хелпмен [19], а також їх послідовники використали нові підходи до побудови моделей економічного розвитку, які враховували можливість генерування в економічній системі ендогенних технологічних змін.

Поява нового класу моделей економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом викликало підвищення інтересу до проблем економічної динаміки. Особливу роль у цьому відіграли три важливих висновки, сформовані у процесі дослідження цих моделей: 1) ефект масштабу від більшого залучення ресурсів, що включені до процесу отримання нового знання; 2) можливість впливу на темпи довгострокового економічного зростання за допомогою відповідної державної політики, що стимулює процес накопичення капіталу; 3) розмір економічного простору, що зумовлює значення міжнародної торгівлі, а також процесів глобалізації та дезінтеграції.

В основу моделі П.Ромера покладено розподіл економіки на три сектори. У першому, дослідницькому, секторі в результаті концентрації людського капіталу На та існуючого запасу знань А отримується нове знання, яке потім матеріалізується у вигляді нових технологій. Приріст нового знання (§) можна виразити формулою g = 8 НА

де 8 - параметр наукової продуктивності.

Фірми другого (проміжного) сектора економіки приймають отримані в дослідницькому секторі наукові знання для виробництва основних засобів (технологічного устаткування). Кожна фірма цього сектора є монополістом: вона має патент на випуск своєї продукції