Основні висновки з аналізу моделі П.Ромера полягають у наступному: 1) темп економічного розвитку прямо залежить від величини людського капіталу На, що знаходиться у першому секторі, де отримуються нові знання; 2) будь-яке шту- чне уповільнення процесу отримання нового знання за суто економічними мотивами рано чи пізно позначиться на показниках економічної динаміки.

Ф.Агійон та П.Хоувіт запропонували модель економічного розвитку, яка основана на поглядах Й.Шумпетера щодо ролі "творчого руйнування". Згідно з моделлю економічний розвиток є наслідком технологічного прогресу. Останній, у свою чергу, зумовлюється конкуренцією між фірмами, які генерують та здійснюють перспективні продуктові та технологічні нововведення.

Автори доходять висновку, що більш висока інтенсивність потоку інновацій, зростання масштабів впливу інновацій на економіку та підвищення частки кваліфікованої робочої сили, що пов'язана з виробництвом проміжних товарів, ведуть на рівноважній траєкторії до збільшення середнього темпу економічного зростання.

Л.Блекберн, В.Ханг та Ф.Поззоло розробили екзогенну модель економічного розвитку, яка інваріантна до широкого спектра заходів цілеспрямованого державного регулювання [9]. Відповідно до концепції, покладеної в основу моделі, дослідження проводяться спеціалізованими фірмами на основі використання людського капіталу та накопиченого запасу знань.

У цілому економічне зростання досягається у випадку збільшення пропозиції людського капіталу на ринку. За таких умов відбувається одночасне підвищення активності у сфері НДДКР. Відповідно державна політика забезпечує довгострокове зростання тільки у випадку, коли вона безпосередньо стосується відтворення людського капіталу, тобто здійснюється у сфері освіти.

Таким чином, основні висновки, що випливають з моделей економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом, полягають у наступному: 1) впровадження технологічних та продуктових нововведень є основним засобом забезпечення інноваційного розвитку; 2) важливу роль в економічному розвитку відіграють наукові знання та накопичення людського капіталу; 3) значний вплив на розвиток має людський та фінансовий капітал, який сконцентровано у сфері НДДКР; 4) роль венчурних фондів та фірм як економічних агентів, які сприяють руху нових наукових досягнень в реальне виробництво, з часом зростає.

Аналіз вітчизняних досліджень, що присвячені інноваційним процесам та інноваційній політиці, показав, що їх основні наукові результати в цілому збігаються з результатами аналізу моделей ендогенного розвитку.

Незважаючи на те, що моделі економічного розвитку з ендогенними технологічними змінами стали досить популярними в економічних дослідженнях, їм властиві певні недоліки. Серед тих, хто перший розглянув проблеми даних моделей, був один із розробників неокласичної теорії Р.Солоу [36]. Він, зокрема, писав, що в моделях використовуються досить багато спеціальних та не досить обґрунтованих і перевірених припущень щодо характеру технологічних процесів, природи наукової діяльності, формування та використання людського капіталу, структури ринків тощо. За таких умов виникає необхідність емпіричної перевірки ряду гіпотез та висновків, особливо для посткомуністичних країн, в яких докорінно змінюється сама природа інноваційного процесу.

У зв'язку з цим розглянемо зв'язок між темпами економічного розвитку країн перехідної економіки та змінами кількості вчених та інженерів, які працюють у сфері НДДКР, а також змінами фінансування НДДКР. Часовий інтервал складає вісім років - 1995-2003 рр. Вихідні дані наведено у табл. 2.

Аналіз даних таблиці показує існування досить слабкого зв'язку: коефіцієнти кореляції склали 0,408 та 0,378 відповідно.

Отримані результати свідчать, що для економічного зростання країн перехідного періоду роль капіталу, який сконцентровано у сфері НДДКР, зменшується. Частково це можна пояснити зміною характеру інноваційного процесу в цих країнах: гальмування впровадження продуктових та технологічних інновацій, прискорення впровадження організаційних, управлінських, інституційних інновацій.

3. Теорія інноваційних мереж

Ключовим елементом теорії є співпраця між різними суб'єктами господарювання. Головною метою розвитку мереж, як вказує Г.Хакенсон, є зменшення невизначеності та ризиків, а також отримання доступу до інформації та знань [20]. Значну увагу в цій теорії зосереджено на розкритті сутності знання. Так, М.Амендола, Ж.- Л.Гаффард зазначають, що знання є чимось більшим, ніж просто технологічний ресурс. Вони з метою досягнення фірмою прибутковості об'єднують здатності до організації, контролю та комбінації технологічних ресурсів. Знання мають локальний, інтерактивний характер, оскільки формуються як всередині фірми, так і в її взаємозв'язках із зовнішнім середовищем [2].

Р. Кемегні зазначає, що метою розвитку локалізованих інноваційних мереж є активізація інноваційної діяльності через кооперацію [12]. Такі мережі є гнучкими системами без ієрархії. Вони сприяють прискоренню обміну ресурсами, інформацією та знаннями.

Методологічну основу теорії інноваційних регіональних мереж становлять дві концепції: концепція промислових районів та концепція місцевості.

Концепція промислових районів (industrial districts), що побудована на ідеях А.Маршалла, була детально розроблена та використана Д.Бекаттіні для пояснення успіху постфордівських рис гнучкої спеціалізації. Він вказує, що промислові райони є промисловими агломераціями, в яких суспільство та фірми мають тенденції "зливатися". Розглядає район як соціально-територіальну сутність, не як сукупність тільки фірм, а певною мірою як соціально-економічну систему у значно ширшому розумінні цього терміну [8, c. 38].

На противагу промисловим районам, що більше стосуються виробничих систем, концепція місцевості (milieu consept) привертає спеціальну увагу до умов, які сприяють активізації інноваційної діяльності, тобто до "атмосфери". Представники даної концепції акцентують значну увагу на процесах інтерактивного навчання, зменшення невизначеності та підтримці інноваційної активності.

Факторами інноваційної активності в регіоні згідно з теорією інноваційних мереж є:

мережні відносини між спеціалізованими фірмами, що співпрацюють всередині одного