щільні відносини між клієнтами та постачальниками (висока спеціалізація фірм через вертикальну дезінтеграцію); така соціальна щільність сприяє довірі, обміну інформацією та знаннями;

регіональна свідомість відносно інновацій, а також промислова традиція співпраці, що посилена завдяки існуванню посередницьких організацій, які підтримують виробничі та інноваційні процеси регіону.

Обмеженість цієї теорії полягає насамперед у надто вузькому, спрощеному підході до проблем інноваційного розвитку регіонів. Вона абстрагується від розробки політичного інструментарію активізації інноваційної діяльності. Як і в теорії регіональних інноваційних кластерів, недоліком можна вважати спонтанність феномену інноваційних мереж.

4. Теорія регіональних інноваційних систем

Останніми роками спостерігається підвищення інтересу до ролі регіональних інноваційних систем щодо забезпечення конкурентоспроможності регіональних економік. По-перше, це частково пояснюється новими політичними ініціативами Європейського Союзу, що спрямовані на реалізацію концепції "Європа регіонів". Подруге, дослідники, що працюють у напрямі еволюційної та інституційної економіки, акцентують увагу на важливості регіонального рівня при формуванні інноваційної політики. Так, Б.Лундваль [30, c. 12] аргументував підвищення значимості "регіональних продуктових систем, промислових та технологічних районів". По-третє, зростає кількість економічно успішних випадків функціонування регіональних інноваційних систем, зокрема Baden-Wurttemberg (Німеччина), Emilia-Romagna (Італія), Wales (Великобританія) [14]. У цілому теорія регіональних інноваційних систем пройшла апробацію практикою в Європі [15], Азії [22], Північній Америці [27].

Регіональна інноваційна система - це комплекс економічних, політичних та інституційних зв'язків, що мають місце в певному географічному просторі та генерують процес колективного навчання, який призводить до швидкої дифузії знань та кращої практики [31, c. 9].

Регіональна інноваційна система включає кооперацію в галузі інноваційної діяльності між фірмами та організаціями, що створюють та розповсюджують знання: університетами, коледжами, науково-дослідними інститутами, агентствами з технологічних трансфертів, фінансовими установами тощо (Ф.Кук [15]).

Методологічними засадами теорії виступають інтерактивна інноваційна модель, тісний зв'язок мікро-, мезо- та макропідходів до дослідження регіональних інноваційних систем, еко- номіко-статистичний та історико-генетичний методи, метод моделювання [14; 15].

Згідно з Д.Хоувеллсом існування регіональних інноваційних систем залежить від ступеня гомогенності регіональних структур, що пов'язані з інноваційною діяльністю [25].

У розрізі спеціалізації регіональної промисловості важливий контекст має секторна спеціалізація. Вона засновується на національній промисловості та технологічній політиці, тобто політиці полюсів зростання промислових комплексів у різних регіонах. З іншого боку, може мати місце й історично еволюційна спеціалізація, наприклад, така, як у промислових районах Третьої Італії. Основними факторами спеціалізації виступають тут не техніко-економічні, а соціально-культурні та соціально-економічні. Саме останні є підґрунтям для розвитку економіки, що заснована на знаннях. Як пишуть А.Амін та Н.Тріфт, це посилює рееволюцію значення "територизації" в процесах економічної глобалізації [3, с. 8]. Як протилежність техніко- економічним та політико-економічним структурам соціально-культурні та соціально-економічні значно міцніше "прив'язані" до територій. Це пояснює значні географічні відмінності всередині країн та між країнами [4].

З методологічної точки зору розрізняють два типи регіональних інноваційних систем. З одного боку, ми можемо знайти інноваційні системи, які являють собою частину "регіоналізованої" інноваційної системи, тобто частину виробничої та інституційної структури, що знаходиться в регіоні та функціонально інтегрована в національну (або міжнародну). Таке бачення зумовлене лінійною моделлю інновацій. З іншого боку, можливо ідентифікувати інноваційні системи, які включають виробничу та інституційну структури, що територіально інтегровані та "вбудовані" всередині регіону. Таке бачення ґрунтується на інтерактивній моделі інноваційного процесу, в якій центральне місце посідає інтерактивне навчання.

Інноваційний регіональний розвиток передбачає наявність двох типів умов, що доповнюють одна одну: необхідної та достатньої. Змістом необхідної умови виступає базова інфраструктура (морський, повітряний, залізничний, автотранспорт, телекомунікації, енергетика, природне середовище тощо) та людські ресурси з мінімально необхідним рівнем освіти.

Достатня умова належить до чинників конкурентоспроможності інноваційного бізнесу: біз- нес-культура, що стимулює кооперацію; якість менеджменту; наявність бізнес-послуг та інсти- туційної структури, що забезпечує кооперацію між приватним та суспільним секторами та компаніями. Два типи умов взаємозв'язані та визначають пропорцію, якої слід досягти для забезпечення максимального результату регіональної інноваційної політики. У свою чергу, пропорція залежить і від рівня регіонального розвитку, типу політики та використовуваних політичних інструментів тощо.

Концептуальну ілюстрацію варіантності типів регіональних інноваційних систем, що ґрунтується на емпіричних дослідженнях, представлено в табл. 3.

У даній таблиці дії, що асоційовані з системною інновацією, розташованою по вертикальній вісі, і є ключовими інтерактивними ланками "інноваційного ланцюга". По горизонтальній вісі подаються характеристики трьох концептуальних систем.

Інтегрований тип відрізняється взаємодією між регіональною владою та промисловістю. Цьому типу більше відповідає Німеччина, де концентрація інноваційної діяльності, суспільно -приватне партнерство та політика працюють горизонтально через регіони та вертикально у термінах багаторівневого управління інноваціями.

Управлінський тип значною мірою є централізованим і зустрічається, наприклад, у Франції. Midi-Pyrenees, де домінує аерокосмічна індустрія. Там інноваційна діяльність залежить від мультинаціонального консорціуму та державного фінансування фундаментальних досліджень.

Отже, зауважимо, що регіональні інноваційні системи мають керовані та системні характеристики. Це робить їх перспективним інструментом підтримки інновацій на рівні регіону в цілому.

Важливим також слід вважати і те, що концепція регіональної інноваційної системи може стати ефективним інструментом аналізу, формування структур підтримки інновацій та політики для будь-якого регіону тільки у разі врахування регіональної специфіки суспільних та ринкових інститутів, культурно-ментального середовища, фінансових ресурсів, впливу міжнародного оточення тощо.

5. Теорія динамічної конвергенції

В останні десятиліття відчутно підвищився інтерес до проблематики регіональної нерівномірності у темпах економічного розвитку. Проведено