Основними напрямами досліджень були: види, природа, фактори та методологія виміру конвергенції, її динаміка, тенденції формування "клубної конвергенції", взаємозв'язок економічного циклу та процесів конвергенції рівнів економічного розвитку.

Для аналізу тенденцій перебігу процесів регіональної конвергенції в дослідженнях найбільш часто розрізняють два її види [6; 7]:

p-конвергенція (або абсолютна конвергенція). Визначається наступним чином: припустимо y^t - валовий внутрішній продукт економіки i на душу населення в році t, який відповідає початковому рівню показника, що визначається Уш+T = log (yi,t,t + т / yit) / T - середньорічний темп зростання середньорічного ВВП за період від року t до T. У випадку оцінки рівняння регресії:

Уш+t = a - plog (yi,t) + e i,t, якщо p > 0, це відповідатиме наявності р

-конвергенції, згідно з якою бідні економіки мають тенденцію зростати більш швидкими темпами, ніж багаті, тобто чим більше ця величина, тим швидше бідні економіки наближаються до рівня багатих. Та навпаки, коли р < 0, має місце процес дивергенції, а отже, розрив між бідними та багатими збільшується.

5-конвергенція (або умовна конвергенція). Відповідно до концепції 5-конвергенції буде мати місце зближення темпів росту груп регіональних економік, якщо дисперсія середньодушових показників має тенденцію до зменшення, тобто уґ+т < у. У деяких дослідженнях використовують близький до дисперсії показник - коефіцієнт варіації [40].

Не викликає сумніву, що методи, механізми та заходи політики повинні враховувати характер динаміки регіональної нерівномірності. У зв'язку з цим оцінка регіональної нерівномірності представляється важливою як для системного опису та діагностики соціально-економічної статики та динаміки, так і для формування державної регіональної і, у тому числі, інноваційної політики [13; 18].

Р.Барро та Х.Сала-і-Мартін дійшли висновку щодо існування регіональної різниці в технологіях, уподобаннях, інститутах, яка між тим менша порівняно з іншими країнами. Регіони функціонують під спільним урядом, що визначає схожість інституційних нововведень та юридичних систем [6]. Крім того, необхідно додати фактор мобільності людського капіталу, фінансових ресурсів, технологій. Все це вказує на те, що в довготривалому періоді буде мати місце абсолютна конвергенція.

Саме таку тенденцію демонструють емпіричні дослідження регіональної динаміки штатів США, префектур Японії, провінцій Канади, регіонів Німеччини, Франції, Англії, Італії, Бельгії, Данії. Часовий горизонт становив 1900-1993 рр. Швидкість, з якою відбувається конвергенція регіонів цих країн, складає 2% на рік [6; 7; 33; 16].

Значну кількість досліджень присвячено регіональній нерівномірності перехідних економік [34; 40]. Їх аналіз дозволяє зробити наступні загальні висновки: 1) переважно всі автори лише відмічають присутність феномену регіональної дивергенції рівнів економічного розвитку; 2) в роботах практично відсутні теоретичні дослідження причин трансформаційної кризи в термінах процесів регіонального розвитку; 3) недостатньо розроблені уявлення про фактори, зокрема інноваційного характеру, що зумовлюють динаміку нерівномірності у країнах перехідної економіки.

Разом це свідчить про наявність широкого поля для продовження теоретичних досліджень. На наш погляд, необхідно сконцентрувати увагу на мікроекономічному рівні - дослідженні поведінки підприємства в умовах сучасної трансформації та інноваційних процесів у широкому розумінні як оновлення взагалі. Акцент на мікрое- кономічному рівні має бути зроблено через те, що прийняття рішень щодо розробки та впровадження нововведень є функцією конкретних підприємств як первинних суб'єктів економічних відносин. Інноваційна діяльність має соціально-економічну природу. Саме з цих позицій державна інноваційна політика, зокрема регіональна, є вторинною: вона реалізується через еко-

Література

Aghion P., Howitt P. Model of Growth though Creative Destruction // Econometrica. - 1992. - V. 60, № 1. - P. 323-351.

Amendola M., Gaffard G.-L., Quere M. Interactive learning and technological knowledge: the localised character of innovation prosses. - Torino: Universita di Torino, 2001. - 22 p.

Amin A., Thrift N. Territoriality in the global political economy // Nordisk Samhallsgeografisk Tidskrift. - 1995. - № 20. - P. 3-16.

Asheim B. Innovation diffusion and small firms: between the agency of lifeworld and the structure of systems // Technological change in a spatial context: theory, empirical evidence and policy. - 1990. - P. 37-55.

Asheim B., Isaksen A. Location, agglomeration and innovation: towards regional innovation systems in Norway // STEP-reoport. - Oslo: STEP-group, 1996. - № 13. - 52 p.

Barrow R., Sala-i-Martin X. Convergence across states and regions // Brooking Papers on Economic Activity. - 1991. - № 2. - P. 107-158.

Barrow. R., Sala-i-Martin X. Economic growth. - New York: McGraw Hill, 1995. - 835 p.

Becattini G. The Marshallian industrial districts as a socio-economic notion // Industrial districts and interfirm co-operation in Italy. - Geneva: International institute for labor studies, 1990. - 354 p.

Blackburn K., Hung V., Pozzolo F. Research, Development and Human Capital Accumulation // Journal of Macroeconomics. - 2000. - V. 22, № 2. - P. 189-236.

Boettke P. The Russian Crisis: Perills and Prospects for Post-Soviet Transition // American Journal of Economics & Sociology. - 1999. - Vol. 58, № 3. - P. 365-389.

Camagni R. Introduction: from the local "milieu" to