УДК 330.5:330.341.1

Никифоров А.Є., Київський національний економічний університет

Державне регулювання відносин власності на інноваційний продукт у промисловості

Розглянуто спектр питань щодо державного регулювання відносин власності. Увагу приділено правам власності на інноваційний продукт. Проаналізовано досвід державного регулювання відносин власності на службовий винахід у зарубіжних країнах. Зроблено пропозиції щодо вдосконалення державної інноваційної політики.

The spectrum of problems which concerning the state regulation of the property rights is considered. The attention is paid upon the property rights on innovation product. The foreign countries experience in the sphere of the state regulation of property relations is analyzed. The proposals for the state innovation policy improving are made.Вступ. Інноваційний продукт у промисловості можна визначити як результат науково-дослідної і(або) дослідно-конструкторської роботи. Він матеріалізується у вигляді нової технології чи зразка нової продукції, що є конкурентоспроможним і має суттєво вищі техніко- економічні показники порівняно з аналогічним продуктом на ринку. Інноваційний продукт створюється внаслідок впровадження об'єктів інтелектуальної власності у виробництво. Таким чином, у створенні інноваційного продукту суб'єктами інноваційної діяльності витрачаються як розумові, так і матеріальні ресурси. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності вважається визначальним для даного продукту [4, ст. 14].

Постановка проблеми. У ринковій економіці право власності на вироблену продукцію, у тому числі інноваційну, мають власники капіталу. Капітал функціонує у матеріальній, грошовій або інтелектуальній формі, є обмеженим і в інноваційному виробництві використовується як економічний ресурс. Витрати ресурсів на створення інноваційного продукту наведені на рис. 1.

Людина визнається власником свого інтелектуального капіталу, й тому цілком логічно, що за нею закріплюється право інтелектуальної власності. Власник об'єктів інтелектуальної власності може передати належні йому права іншій особі. У цьому випадку він має отримати справедливу винагороду. Реальне співвідношення прав власників ресурсів, що використані у процесі створення інноваційного продукту, проявляється у розподілі доходу від продажу цього продукту. Коли розподіл доходів відповідає економічній цінності ресурсів, створюються умови для прискорення науково- технічного прогресу та економічного зростання.

Відсутність сприятливих умов для здійснення й розвитку інноваційної діяльності й, зокрема, зацікавленості інноваторів у результатах своєї праці можна вважати однією з причин розпаду СРСР. У ті роки держава монопольно розпоряджалася правом власності як на засоби виробництва, так й на результати інтелектуальної праці, що призвело до їх неефективного використання та, врешті-решт, до економічного застою.

За роки незалежності України створено законодавчу базу реалізації інноваційної моделі розвитку промисловості. Але при цьому окремі проблеми, що пов' язані з мотивацією інноваційної діяльності, залишаються неврегульованими. Зокрема, це стосується проблеми розподілу доходів між суб'єктами, що брали участь у створенні інноваційного продукту.

Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Аналіз літературних джерел із проблеми відносин власності в інноваційній сфері показав, що у дослідженнях з цієї проблеми переважає формально- юридичний підхід [13; 16]. Економічний зміст відносин, які виникають у процесі створення, продажу та використання інноваційного продукту, вивчався недостатньо, хоча в працях Г.О.Адрощука [1], Ю.М.Бажала [2], Г.М.Доброва [3], В.Г.Зинова [8], Р.І.Капелюшникова [9], А.М.Козирева [10], Д.І.Кукоріна [12], А.Є.Міллера [14], Т.А.Стюарта [18] висловлювалися сміливі ідеї, які утворили теоретичну основу індивідуалізації прав власності суб'єктів інноваційної діяльності. Проте рівень наукової розробки проблеми державного регулювання відносин власності на інноваційний продукт усе ще не відповідає вимогам практики, що відбивається на недосконалості українського законодавства та нормативно-методичного забезпечення у цій сфері, призводить до недостатньо повного й неефективного використання об'єктів інтелектуальної власності в Україні.

Результати дослідження. У відповідності з Паризькою конвенцією про охорону промислової власності право власності на результати інтелектуальної праці, що використовуються у промисловому виробництві, закріплюється у патентах на винаходи, корисні моделі та промислові зразки (інформаційні технології та топологію мікросхем тощо), що видаються відповідними державними органами та дають виключні права на комерційне використання результатів інтелектуальної праці. Сучасне міжнародне право з інтелектуальної власності закріплює лише за власником патенту право на використання об' є- ктів промислової власності, а також на отримання правовласником доходу від використання інноваційного продукту в економічному обороті.

Правові відносини найманого працівника та його роботодавця при створенні винаходів та інших об' єктів промислової власності, що визначаються як службові, регулюються у багатьох країнах, зокрема у Німеччині, Фінляндії, Швеції відповідними спеціальними законами, і в Австрії, Великобританії, Італії, Іспанії, Канаді, Швейцарії включенням до патентного законодавства окремих статей про службові винаходи [6; 7]. Аналіз інституту службового винаходу і правової охорони службових винаходів у провідних індустріальних країнах показав, що у патентному законодавстві таких країн, як Австрія, Бельгія, Греція, Іспанія, Німеччина, США, Швейцарія, Японія, право власності на службовий винахід належить працівнику, а у Великобританії, Італії, Нідерландах, Португалії, Франції - роботодавцю (табл. 1). Проте у всіх заданих країнах передбачається обов' язковість трудової угоди між працівником, робота якого пов' язана із створенням інноваційного продукту, та роботодавцем. Ця угода укладається при прийомі працівника на роботу. В ній, крім службових обов' язків працівника, визначаються права на об' єкти промислової власності, виходячи з інтересів обох сторін, та умови розподілу чистого прибутку від реалізації інноваційного продукту (нормативи розподілу, форма та періодичність виплат), що забезпечує підвищення інноваційної активності як працівника шляхом надання йому можливості отримання доходу у вигляді одноразової винагороди або роялті,