УДК 332.33

В'юн Н.І., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Науково-організаційні засади та завдання системи управління земельними ресурсами

Обгрунтовано необхідність ефективного та системного управління земельними ресурсами, в першу чергу державного. Пропонуються науково-організаційні засади, адаптовані завдання щодо створення та функціонування дійової с истеми управління земельними ресурсами.

There are prove to the necessity of effective and systemic management of the land resources. Scientifically-organizational grounds, adapted tasks which are related to making and functioning the management system of the land resources are proposed.Розвиток соціально-економічних формацій, суспільного виробництва може здійснюватися тільки в конкретних природних умовах, серед яких найважливішими для життя людства є земельні ресурси.

Земля є особливим втом природних ресурсів, який використовується в ролі головного засобу виробництва в сільському і лісовому господарствах і просторової бази для розвитку і розміщення всіх галузей народного господарства. Адже відомо, цю земельні ресурси, на використанні яких формується біля 95% обсягів продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, правомірно вважаються первинним фактором виробництва фундаментом економіки України. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил країни складає понад 40 відсотків. У ресурсній забезпеченості соціально- економічного розвитку України земля складає майже 45%. Тому від того, наскільки ефективно суспільство буде управляти земельними ресурсами, будуть залежати темпи соціально-економічного, духовного та іншого розвитку держави.

Особливо актуальною ця проблема стає в умовах ринкової економіки, коли законодавчо закріплюються різні форми власності і господарювання »землі.

Громадянам України нині передано у власність мільйони гектарів продуктивних земель для розміщення особистих підсобних господарств, організації селянських (фермерських) господарств. Передано значні площі для будівництва житла ведення садівництва городництва тощо.

Збільшення чисельності суб'єктів господарювання на землі зініціювало розширення кола учасників земельних відносин, загострило екологічні проблеми довкілля. Це, в свою чергу, загострило необхідність розробки нового і вдосконалення існуючого пакета законодавчих документів щодо форм власності, плати за землю, оренди землі, іпотеки, охорони землі тощо. Вже сьогодні стало очевидним. що методи управління земельними ресурсами, які склалися за часів державної власності на землю і продовжують зберігатися до сьогодні, не їідповідають сучасним вимогам ринкової економіки. не задовольняють потреб суб'єктів господарювання на землі.

Як вважають нчені-аграрії [1], Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою Украї- ки 25 жовтня 2001 року, заклав економічний фундамент для формування реального господаря - власника на землі. Він зорієнтований на перехід до срганізаційно-господарських і економічних методів управління земельними ресурсами, оскільки адміністративними методами управління ніколи не вдасться створити умови для розвитку ефективного землекористування. З цього погляду кожна стаття, кожен пункт положень Земельного кодексу е вихідною базою, на підставі якої повинні прийматися ефективні управлінські рішення в галузі використання охорони землі.

Проте вони стверджують, шо було б великою помилкою вважати, що Земельний кодекс с самодостатнім документом, який може забезпечити вирішення існуючих проблем землекористування.

На підставі Земельного кодексу потрібно напрацювати низку інших рамкових законів, які б деталізували стратегію і тактику управління земельними ресурсами. Зокрема ие Закони України "Про землевпорядкування", "Про Державний земельний кадастр", "Про ринок землі", "Про іпотеку", "Про розмежування земель державної і комунальної власності", а також з огляду на особливу важливість охорони земельних ресурсів потрібно першочергово прийняти Закони України "Про охорону земель", "Про охорону грунтів", "Про консервацію господарських угідь" тощо.

Всупереч очікуванням, земельна реформа 1991-1999 рр. не тільки не дала позитивних результатів, але навпаки, призвела до нової руйнації сільськогосподарського землекористування, плутанини в земельних відносинах, викликаних недосконалістю законодавчих актів.

Однією з важливих причин такої ситуації є втрата державою функції централізованого управління земельними ресурсами і відсутність єдиної земельної політики, що позбавило можливості регулювання процесу формування земельних відносин з допомогою державних важелів. Це видно навіть із того, шо Держкомзем України, на який законом про земельну реформу (1990 р.) від імені держави покладалися організаційна, землевпорядна контрольна і консультаційна функції, перестав виділяти кошти на організацію раціонального використання й охорону земель. Надходження від земельного податку використовувалися не за цільовим призначеннях«, що призвело до погіршення якісного стану земель, руйнування меліоративної мережі, розвитку ерозії та ін. Внаслідок цього показники економічного розвитку агросфери України значно відстають від світових досягнень. Наприклад, ефективність виробницт ва зерна і зернобобових у країні на 3-5 порядків нижча, ніж, відповідно, в Італії, Німеччині, Франції. Також ми поступаємося цим країнам і у виробництві м'яса всіх видів.

Отже, на сьогодні потрібна система державного управління земельними ресурсами, яка б реально забезпечила:

гарантію і захист прав власності і користування землею всіх форм власності;

результативність процесу паювання землі та організацію її раціонального і ефективного використання;

систему дійового захисту та охорони землі і навколишнього середовища;

розвиток оренди землі;

гарантії під кредит і іпотеку;

розвиток і контроль ринку землі;

інформаційне забезпечення зацікавлених у ньому юридичних та фізичних осіб;

здійснення контролю за господарською діяльністю на землі та інше.

У процесі здійснення земельної реформи виникла необхідність розмежування форм власності на землю, створення на базі колгоспів і колишніх КСП приватних агроформувань, акумулювання і витрат коштів, які надходять у результаті трансакції з землею, підвищення відповідальності суб'єктів господарювання за використання землі. На сьогодні стало очевидним, що реєстрація земельних ділянок та прав власності на них, визначення вартості на землю, встановлення правового режиму землекористування і інших дій, які стосуються землі, є необхідною умовою забезпечення