УДК 332.2

Берєіінсць О.М., Севастопольським Національний технічний університет

Інвентаризація землі як основа становлення моніторингу земель у регіоні

Розглянуто питання інвентаризації та моніторингу земель. Запропоновано напрямки моніторингу землі.

Questions on land inventarizarion and land monitoring are considered. Directions of land monitoring are proposed.Проблема інвентаризації землі гостро виявила себе в умовах реформування економіки. На даний момент розроблена основа регулювання земельних відносин - новий Земельний кодекс, шо є основою і гарантом розвитку' економіки землі.

Земельні відносини, згідно зі ст. 2 нового Земельного кодексу, визначаються як суспільні відносини шодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини є також і майновими, вони регулюються також Цивільним кодексом. Існує велика законодавча база, яка регулює платність землі, напрямок розвитку земельної реформи, питання паювання земель сільськогосподарського призначення й оцінку земель. Варто відзначити, що деякі існуючі законодавчі акти, що стосуються обліку і управління землею, позиційно не відповідають Земельному кодексу.

Виведені також нові принципи земельного законодавства - забезпечення раціонального використання й охорони земель і пріоритету вимог екологічної безпеки. У зв'язку з цим більш важливим стає питання управління в галузі використання і охорони земель.

Центральну позицію в управлінні землею займає землеустрій, що визначається як сукупність соціально-економічних і екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно- територіальних утворень, суб'єктів господарювання, шо здійснюються під впливом суспільно- виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Метою землеустрою є забезпечення раціонального використання й охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів, Тому землеустрій розділяється на основні напрямки: а) Державний земельний кадастр, що представляє єдину державну систему земельно-кадастрових робіт; б) моніторинг земель і в) контроль за використанням та охороною земель. Ці напрямки є як самостійними системами і джерелами даних один для другого, так і складають єдину систему, що регулює земельні відносини.

Згідно зі ст. 191 нового Земельного кодексу, моніторинг земель визначається як система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

Ведення моніторингу земель — це реалізація функції державного управління в галузі використання й охорони земель.

і!а рис. 1 представлені державний кадастр, моніторинг земель і контроль за використанням і охороною земель як складова частина землеустрою. Ллє кожна складова частина реалізує свої функції набагато ширше, тобто їх завдання можна розділити на задачі в галузі землеустрою і власні оригінальні цілі. Різниця завдань представлена в табл. 1.

Г оловною особливістю є визначення моніторингу як системи, що має свою структуру, задачі, функції, мету, порядок ведення обліку і яка, в свою чергу, є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього середовища.

Основа моніторингу складається із систематизованої і динамічної інформаційної системи, що загалом можна представити так:

Збирання —» оброблення —* передавання —* збереження -*¦ аналіз інформації про стан земель —» прогнозування змін —» розроблення науково обфу- нтованих рекомендацій прийняття рішень про запобігання негативних змін стану земель і дотримання вимог екологічної безпеки.

Моніторинг може бути національний, регіональний і локальний у залежності від цілей, спостережень і охоплення території. Ведення моніторингу - прерогатива й обов'язок уповноважених органів виконавчої влади з гшгань земельних ресурсів, екології і природних ресурсів. Але без допомоги і сприяння громадських організацій, екологічних об'єднань і громадян повноцінне й оперативне ведення моніторингу неможливе. Це обґрунтовується тим, шо останнім часом виділяють нові напрямки в погіршенні земельних ділянок - незаконний викид побутових і промислових відходів, злив відпрацьованих речовин (олій, транспортних сумішей і т.д.), негативний вплив на навколишнє, середовище домашніх господарств. .Якщо раніш основними джерелами забруднення були промислові підприємства, хімізація фунту і зоотехнічна діяльність сільськогосподарських підприємств, тобто тих суб'єктів, діяльність яких на землі контролювала держава, то тепер коло джерел забруднення розширюється за рахунок нових власників землі, що не усвідомлюють власність на землю не тільки як право, але і відповідальність.

Варто відзначити: якщо роботи зі створення й організації Земельного кадастру проводяться вже більше 10 років і ще далекі від завершення, то створювати оперативний моніторинг як зовсім нову систему прийдеться з самого початку. Тому хотілося б запропонувати наступні напрямки моніторингу:

аналіз заходів дпя запобігання негативного впливу на землю;

визначення розмірів змін у стані землі;

оцінка стану землі і можливостей ліквідації негативних наслідків;

спостереження за реалізацією програм по відновленню і поліпшенню земель.

Наші дослідження показують, що необхідність моніторингу підтверджується даними по аварійному забрудненню навколишнього середовища і надзвичайних екологічних ситуаціях. Хоч випадків забруднення землі спостерігалося в 2000 році 56 із загальної кількості 838, але розрахований збиток склав 53122,8 тис. грн. із 73931,2 тис. фн. усього по Україні, тобто 6,7% випадків забруднення спричинило 71,9% всіх нарахованих вфат. Таким чином, середній збиток від забруднення земельних ресурсів складає 948,6 тис. фн. Але і це не саме головне. По усіх фактах заподіяння збитку землі було відшкодовано тільки 63,7 тис. фн., що в середньому складає 1,1 тис. фн. на кожен випадок, чи 0,11% відшкодування при середньому рівні відшкодування по всіх об'єктах забруднеігня 21,4%. З усього названого вище можна зробити висновок, що сучасна система державного котролю по охороні навколишнього середовища себе не виправдовує:12681 перевірка стану земельних ресурсів з 915911 перевірок у всіх сферах державного контролю (ледве більше 13%) і