Оцінка інноваційного потенціалу - напрям формування ринково- орієнтованих виробничих структур

Сьогодні одним з пріоритетних завдань для успішної соціально-економічної реформи на мікрорівні української економіки є реформування інституціонального укладу - створення ринково- орієнтованих структур - тобто таких структур, які здатні економічно та соціально ефективно функціонувати в ринкових умовах в довгостроковій перспективі.

Така постановка завдання виходить з того, що сьогоднішня «пропозиція» на українському інституціональному ринку являє собою досить цікаве явище: за ринковими «правилами гри» намагаються (або радше вимушені) грати структури, які були сформовані для зовсім інших цілей. Вони створювалися як виробничі цехи, метою існування яких було засвоєння ресурсів, надходження яких гарантувалося і контролювалося державою, та випуск продукції, збут якої, знову ж таки (в незалежності від диференційованості та динаміки потреб суспільства), гарантувався.

Показово-характерною є означена ситуація сьогодні для виробничих сільськогосподарських структур: за даними статистики 1998р. 84% господарств суспільного сектора закінчили зі збитками - тобто вони неефективні в умовах тих суспільно-економічних відносин, які сьогодні панують у суспільстві і офіційно визнані у вигляді відповідних діючих нормативних актів.

Явне суспільно-економічне протиріччя, що спостерігається сьогодні між наявними засобами досягнення ефективності існуючих виробничих структур та сучасними суспільною потребою у ефективному виробництві спонукає до пошуку шляхів реформування таких структур. Таке завдання є чи не найскладнішим враховуючи те, що основи правового середовища для ринку в Україні вже створено. За думкою Б.Гаврилишина «сформована один раз інституційна структура суспільства має тенденцію ставати «недоторканою», її дуже важко істотно змінити, хіба що шляхом революції» [1, с. 15].

Виходячи з інституціонального підходу до розвитку економіки та з положення, що інновації є засобом соціально-економічного розвитку і їх головна функція - функція змін, можна сформулювати інноваційну мету для виробничих структур суспільного сектору: формування ринково- орієнтованих, довгостроково економічно- ефективних систем господарювання в аграрному секторі, які задовольняють потреби суспільства в сільськогосподарській продукції за умов досягнення відповідного використання ресурсів.

Постановка інноваційної мети необхідна саме тому, що інноваційний процес завжди об'єктивно орієнтований на задоволення нової суспільної потреби - тільки тоді він має соціально-економічний сенс.

Інноваційні стратегії, що можуть привести до досягнення цієї мети, модель інноваційної підсистеми, явища інноваційного сплеску та інноваційної хвилі подано автором в попередній роботі [2].

Перед розгляданням підходу до оцінки інноваційного потенціалу організацій (здатності їх сприймати інновації, зміни), необхідно зауважити, що така оцінка для виробничих підприємств аграрного сектору може проводитися, на думку автора, в двох випадках:

При безпосередній реалізації інноваційного проекту (нова технологія, нові процеси, організаційна перебудова) у підготовчій фазі проекту. Як правило, таку оцінку здійснює команда проекту за допомогою експертної оцінки. Велику користь при такій оцінці може принести залучення експерта зі сторони, професійного консультанта по управлінню.

При плануванні заходів, програм державних капіталовкладень, інвестицій у підприємства. Як свідчить досвід розвинених країн в аграрній сфері, досвід подолання кризових економічних ситуацій, ефективне сільськогосподарське виробництво не можливе без державної його підтримки [4]. І саме показники, що характеризують інноваційний потенціал організацій, можуть бути корисними при визначенні тих організацій, які є більш чутливими до інновацій і зможуть кращим чином використати інвестиції.

Методологічною основою оцінки інноваційного потенціалу організації є оцінка ступеня забезпеченості інноваційних проектів (випуску нових продуктів) необхідними функціями для їх виконання, а також відповідними ресурсами. Крім того, оцінюється забезпеченість функцій необхідними ресурсами. Такий підхід можна зобразити за допомогою орієнтованого графа (мал. 1).

Результатом оцінки є три матриці («функції - проекти», «ресурси - проекти», «функції - ресурси») [3, с. 319], коефіцієнти в яких показують рівень забезпеченості інноваційної мети (проекту, продукту) необхідними ресурсами та функціями. Інтегральна оцінка інноваційного потенціалу організації є сумою інноваційних потенціалів всіх інноваційних проектів, що реалізуються в даний момент часу.

Головною проблемою при такому підході до оцінки інноваційного потенціалу є визначення видів ресурсів та функцій внаслідок їх взаємозв'язку та взаємозалежності. В якості ресурсів необхідно враховувати, крім традиційних, організаційну структуру, технологію виконання функцій і досвід виконання завдань в даній сфері господарювання [3, с. 321]. Такий підхід до ресурсів має наслідком серйозні ускладнення з їх вимірюванням, тому що ці види ресурсів безпосередньо пов'язані з діяльністю людей, їх формальними та неформальними відносинами. Вибір груп ресурсів та методів їх оцінки є найбільш важливим етапом побудови моделі інноваційного потенціалу організації.

Відмінністю оцінки інноваційного потенціалу від традиційної оцінки ресурсного потенціалу є те, що оцінюються не тільки ресурси (земля, праця, капітал), які залучені організацією до господарського обігу, а й сама організація такого залучення, - тобто наскільки ефективно ресурси використовуються і де шукати резервів підвищення ефективності функціонування організації.

Оцінка чутливості організацій до змін за допомогою моделі інноваційного потенціалу - важливий крок у процесі планування та реалізації організаційних змін, організаційного розвитку. Проведення такої оцінки дозволяє:

а) на рівні управління самою організацією - обгрунтовано визначити «вузькі місця» в забезпеченні організації функціями та ресурсами та дати важливу інформацію менеджменту організації як в стратегічній (залучення ресурсів та стратегічна інноватика), так і в операційній площинах (оптимізація оргструктури, розробка функціональних обов'язків), менеджменті підсистем, особливо кадрової.

б) на рівні територіального державного управління галуззю - дати більш об'єктивну інформацію про стан тих чи інших організацій при прийнятті рішень в сфері