УДК 316.334.22

Хижняк Л.М., Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Миколаїв, Україна.

Хижняк Лариса Михайлівна, доктор соціологічних наук, професор кафедри прикладної соціології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Коло наукових інтересів: соціологія організацій та управління, соціологія праці, соціальна політика, економічна соціологія.

ТРУДОВІ ПРАКТИКИ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН:

ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

У статті уточнюється зміст соціальних практик у сфері праці в умовах ринкових відносин під кутом зору оптимізації управління персоналом. Автором визначається специфіка правових і неправових, формальних і неформальних трудових практик у сучасному українському суспільстві, а також з'ясовуються проблемні питання, пов'язані з соціологічним вивченням неправових трудових практик.

In the article specifies the context of social practices in the condition of market relations from the point of view of optimization of management of personnel. The author shows the peculiarity of legal and non-legal, formal and informal labor practices in the modern Ukrainian society, and problematic questions connected with the sociological studying of non-legal practices are solved.

У сучасному українському суспільстві зазнають трансформації трудові практики, що позначається на ефективності управління працею як на національному, галузевому рівнях, так і на рівні окремих підприємств (установ). Трансформація значення сфери праці в соціумі все частіше розглядається науковцями в руслі кризи теорії «трудового суспільства», яку обумовлюють три фундаментальні зміни, а саме: по-перше, зміна ролі і значення робочого класу, уявлення про базовий соціальний конфлікт, а також владу і домінування; по-друге, криза трудової етики, зміна ставлення до праці й трудової діяльності (праця втратила місце центрального життєвого інтересу людей); по-третє, перетворення природи праці в глобальному інформаційному суспільстві й поява «нового» безробіття [8, с. 139-144]. До того ж наразі складається модель, в якій економіки (і сфера соціально-трудових відносин як їх складова) окремих країн починають функціонувати в рамках єдиної, взаємозалежної світової економічної системи (цей процес дістав назву «економічна глобалізація»). Суб'єкти економічних та трудових відносин активно експериментують з різними стратегіями, спрямованими на підвищення конкурентоспроможності й досягнення успіху в умовах формування глобального ринку праці. Науковці та практики активно шукають адекватну відповідь на нові реалії - кризу глобальних ринків та загострення глобальної конкуренції, - адже курс на ринкові перетворення у постсоціалістичних країнах спричиняє чималі негаразди в соціально- трудовій сфері. Так, за даними загальноєвропейського моніторингового проекту «Європейське соціальне дослідження» (ESS ), українці у 2007 р. серед 25 країн Європи продемонстрували більш низький рівень задоволеності працею не тільки порівняно з розвинутими країнами, але й поступаються за цим показником низці східноєвропейських країн (Польщі, Латвії, Угорщині, Естонії), за винятком Росії та Румунії (в останній країні найнижчий показник задоволеності населення своєю нинішньою роботою). В Україні та в Румунії також найбільша питома вага опитаних вказали, що вони не мають хоч якої-небудь оплачуваної роботи (по 58 %). Тоді як для порівняння зазначимо: у Швеції, Австрії, Данії, Швейцарії без оплачуваної роботи були лише 35-38 % респондентів [2, 39]. Негаразди в соціально- трудовій сфері сприймаються населенням як прояв кризових явищ в економіці: українці виказали найнижчу серед досліджуваних країн задоволеність станом економіки; середній бал становить 2,27 (за шкалою, де 0 - зовсім незадоволений, 10 - повністю задоволений).

У світовій економіці відбуваються ґрунтовні зміни, які, насамперед, полягають у тому, що людство послідовно відходить від моделі світу, в якій національна економіка окремих країн була досить ізольованою численними бар'єрами: відстанню, часовими поясами, мовними перешкодами, особливостями національного законодавства, культури й бізнесу. Економіки умовно поділяються на ринкові та неринкові. Ринковими економічними системами при цьому вважаються такі, в яких основним інститутом виступає приватна власність, а діяльність приватних власників регулюється інститутом конкуренції. За Д. Нортом, інститути - це «правила гри» в суспільстві, котрі організують стосунки між людьми і структурують стимули обміну у всіх його сферах - політиці, соціальній сфері або економіці [7]. Інститути в економіці встановлюють правила поведінки і способи підтримання цих правил, обмежують і стимулюють дії господарських (трудових) аґентів. Для аналізу ефективності інституціональних утворень в економіці В. Радаєв [11, с. 181] пропонує низку ознак: вигідність/ затратність виконання правил поведінки аґентів господарської діяльності; міра формалізації правила, деталізація, з якою прописані й затверджені умови його дотримання; прозорість правила (наскільки воно несуперечливе і зрозуміле господарським агентам); складність дотримання правила, які організаційні ресурси необхідні для цього; відповідність правила довгостроковим інтересам господарського аґента; міра універсальності/специфічності правила (як воно переноситься з одного ринкового сеґмента в інший); ефективність підтримання правила (сила і регулярність формальних і неформальних санкцій при його невиконанні); укоріненість правила (його відповідність звичним, усталеним практикам діяльності); справедливість правила (наскільки воно задовольняє господарських аґентів з точки зору моральних оцінок). Ці ознаки, звичайно, притаманні й легальним трудовим практикам.

Соціально-економічні відносини (так само як і економічний розвиток в цілому) підтримуються та відтворюються як інститутами в легальному секторі економіки, так і в неформальних практиках. Розвиток у межах формальних економічних та трудових практик згідно з моделлю інноваційного, споживчо-інвестиційного розвитку, за свідченням експертів, потребує інвестицій як для державного, так і приватного секторів. Але західні інвестори довгострокові інтереси у країнах Центральної та Східної Європи матимуть лише при дотриманні таких умов: політичній стабільності; ліберальній політиці