УДК 331.52

І.В. РУДЧЕНКО

ІНСТИТУТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Досліджено особливості зайнятості населення в Україні, Державної служби зайнятості, міських центрів зайнятості, Головного управління праці та соціального захисту населення в органах місцевого самоврядування, причини відсутності звернень безробітних з центрами зайнятості населення.

The author probes the features of employment of population in Ukraine, features of Government service of employment, city centers of employment, Main administration of labour and social defence of population in the organs of local self-government, reason of absence of appeals unemployed with the centers of employment ofpopulation in the article.

Початкове формування регіональних ринків праці в Україні характеризується стійким зростанням пропозиції робочої сили, значними обсягами прихованого безробіття та неформальної зайнятості, суттєвою регіональною диференціацією рівня і структури зайнятості та безробіття. Відтак, подолання зазначених наслідків економічної кризи та виведення економіки регіонів на траєкторію сталого зростання є надзвичайно актуальною проблемою.

Метою роботи є дослідження інститутів функціонування ринку праці в Україні.

Важливі аспекти проблеми зайнятості населення знайшли висвітлення та набули розвитку в працях представників різних економічних шкіл - Дж. Кейнса, В. Нордхауса, Л. Роббінса, П. Самуельсона, М. Фрідмена, Ф. Хайєка, в наукових доробках вітчизняних економістів та соціологів: О. Амосова, В. Гриньової, С. Бандура, Д. Богині, І. Бондар, В. Васильченка, М. Долішнього, С. Злупка, Ю. Краснова, Г. Купалової, Е. Лібанової, Г. Мостового, В. Онікієнка, В. Онищенка, Н. Павловської, І. Петрової, В. Петюха, О. Турецького, М. Шаленко, В. Шамоти, Л. Шевченко та ін., а також дослідженнях науковців близького та далекого зарубіжжя: О. Котляра, В. Костикова, О. Рузавіної, І. Маслової, І. Ягодкіної тощо.

У реалізації державної політики зайнятості будь-якої країни чільне місце займають служби зайнятості. За майже 80-річний період існування служби зайнятості в міжнародній практиці змінювали свої функції та повноваження залежно від історичного етапу, економічного і соціального розвитку держав, де вони утворювались. Міжнародним співтовариством прийнято понад 20 нормативних актів, в яких безпосередньо висвітлювались питання діяльності служб зайнятості. Перший нормативний акт, Конвенцію № 2, було прийнято на першій сесії Міжнародної конференції праці в 1919 р. Після цього в різний час приймались інші документи.

Ретроспективний погляд на світовий досвід дозволяє виділити три етапи становлення і розвитку служби зайнятості. Утворилася вона як гуманітарна організація для надання допомоги безробітним. На другому етапі в кінці 1940-х рр. служба зайнятості починає виконувати роль регулятора ринку праці через свої організаційні структури. Оскільки цих можливостей виявилось недостатньо, на третьому етапі в 1960-ті рр. служби зайнятості стають учасниками розробки і реалізації основних напрямів державної політики зайнятості країн. Подальші зміни не торкались суті діяльності служб зайнятості. Ті функції, якими вони наділені в різних країнах, є синтезом усіх повноважень, які вони мали на всіх трьох етапах свого розвитку.

Глибокий економічний спад і криза зайнятості в країні є складним переплетінням різних процесів: політичних, економічних, соціальних і психологічних. Проаналізуємо лише основні з них.

Структурна й технологічна криза економіки, що почала проявлятися ще в 1970-ті рр. і посилилась напередодні розпаду Радянського Союзу. Її наслідком стала неефективність і неконкурентоспроможність вітчизняної економіки. Існує необхідність негайної заміни більшості виробничої бази країни.

Макроекономічні шоки пропозиції (швидкий розрив економічних зв'язків, зумовлений розпадом Радянського Союзу і планової системи господарювання; енергетична криза, спричинена різким зростанням цін на енергоресурси, більшість з яких імпортується; необміркована лібералізація зовнішньої торгівлі, відсутність розумної протекціоністської політики).

Макроекономічні шоки попиту, спричинені різкими змінами в кредитно-грошовій політиці, що призвели до інфляції, низьких реальних доходів населення, несправедливого перерозподілу багатства і доходів.

Вичерпання національних інвестицій через неефективність (збитковість) інвестиційної діяльності в умовах інфляції, значні обсяги малоефективних державних капітальних витрат і надмірні зобов'язання уряду з фінансування соціальних програм, гостру нестачу амортизаційних відрахувань для відновлення основних фондів, знецінення приватних заощаджень населення.

Відсутність на момент проголошення незалежності країни системи державних і правових інститутів ринкової економіки, у т.ч. повна відсутність законодавчої бази, або "правил ринкової гри".

Необхідно також зважити на те, що в минулому повністю були відсутніми досвід трансформаційного переходу "від соціалізму до капіталізму", ринкові інститути, демократичні традиції, поважне ставлення суспільства до приватної власності тощо.

Треба відмітити, що до початку трансформаційних реформ 1990-х рр. зайнятість населення в Україні мала такі особливості:

концентрація зайнятості на підприємствах державного сектора;

жорсткість заробітної плати, спричинена державним контролем щодо неї;

відносно висока питома вага зайнятих у галузях матеріального виробництва (особливо в сільському господарстві і важкій промисловості);

низький рівень мобільності робочої сили;

відсутність законодавства про зайнятість і фактичне невизнання безробіття.

Низький рівень мобільності робочої сили, у свою чергу, окрім згадуваної жорсткості зарплати, на той час зумовлювався: законодавчими обмеженнями зміни місця роботи (наявність паспортної прописки за місцем проживання; облік трудового стажу через трудові книжки; обмеження плинності кадрів; залежність значної частини соціальних виплат від безперервності трудового стажу тощо); відсутністю ринку житла через наявність системи адміністративного розподілу і дефіцит житла; наявністю соціальної інфраструктури на підприємствах, яка надавала широке коло послуг і пільг найманим працівникам (надання житла, медичного обслуговування, санаторно-курортного оздоровлення, дитячих дошкільних закладів та інших послуг); вузькою спеціалізацією професійної освіти; відсутністю психологічної схильності більшості населення до зміни професії та місця проживання.

Державна служба зайнятості є централізованою структурою спеціальних органів, утворених для комплексного вирішення питань регулювання