Уся система державної служби зайнятості виникла не на порожньому місці. Ще в 1920-ті рр. у колишньому Радянському Союзі, у т.ч. й в Україні, для роботи з безробітними були створені біржі праці. На відміну від нинішньої Державної служби зайнятості України, яка має широкий спектр діяльності, біржі праці мали обмежене коло функцій. Вони лише сприяли тимчасово незайнятим громадянам у працевлаштуванні та сплачували грошову допомогу безробітним. Відтоді органи праці неодноразово реорганізовувалися, при цьому змінювались (розширювались і звужувались) їх функції, але постійно у складі цих органів були структури, які займались працевлаштуванням незайнятих громадян.

Таким чином, служба зайнятості в ринковій економіці має стати, по суті, службою управління трудовими ресурсами. Для виконання відповідних цьому призначенню функцій в основу створення системи Державної служби зайнятості були покладені принципи, які полягали: по-перше, у наданні населенню безкоштовних послуг у межах усіх обов'язків служби зайнятості щодо громадян; по-друге, у централізованому вертикальному підпорядкуванні ланок служби Державному центру зайнятості, що знаходяться на верхівці піраміди, якому підпорядковані обласні, Київський і Севастопольський міські та Кримський республіканський центри зайнятості; обласним, Київському і Севастопольському міським та Кримському республіканському центрам підпорядковані міські та районні центри зайнятості; районні центри в містах - міським центрам зайнятості. У службі відсутнє подвійне підпорядкування - Державному центру і місцевій владі, за винятком погодження про призначення відповідних керівників; по-третє, у наданні можливості Міністерству праці України і соціальної політики в необхідних випадках, за погодженням з місцевими органами влади, створювати міжрайонні та спеціалізовані бюро зайнятості, тимчасові бюро з працевлаштування на підприємствах, що ліквідуються, центри професійної орієнтації, інформаційні центри, навчальні центри професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення.

Державна служба зайнятості для виконання своїх обов'язків має пірамідальну структуру системи. Відповідно і розподілені функції в цій системі. В основі піраміди - Державний центр зайнятості. До його функцій належить проведення на території держави єдиної політики зайнятості, організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості, створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості, створення на основі автоматизації та комп'ютеризації єдиної інформаційно-довідкової системи державної служби зайнятості, формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян, організація підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників, раціональне використання фонду, визначення оптимальної структури і чисельності працівників місцевих органів державної служби зайнятості, економне витрачання коштів на їх утримання, контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій служби зайнятості.

До функцій Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості належить організація діяльності підпорядкованих їм структур державної служби зайнятості, територіальний перерозподіл трудових ресурсів регіону з урахуванням здійснення заходів щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей, своєчасність і достовірність аналізу і прогнозу стану ринку праці, розробка територіальних програм зайнятості, видання спеціалізованих інформаційних бюлетенів, забезпечення районних, міжрайонних, міських і районних у місті служб зайнятості інформацією про стан ринку праці в межах регіону, раціональне використання коштів фонду, що знаходяться в їх розпорядженні.

За районними, міжрайонними, міськими та районними в місті центрами зайнятості закріплені такі функції, як своєчасне і якісне надання кожному громадянину, який звернувся до державної служби зайнятості, безплатних послуг по працевлаштуванню, професійній орієнтації та підготовці; обґрунтованість призначення і виплати допомоги по безробіттю, надання матеріальної допомоги безробітному та членам сім'ї, які перебувають на його утриманні, стипендії громадянам, які проходять підготовку за направленням державної служби зайнятості; збереження в таємниці соціальних даних кожного громадянина, який користується послугами державної служби зайнятості; об'єктивність при наданні послуг щодо консультування та працевлаштування громадян, які звернулися до місцевої служби зайнятості; раціональне використання коштів фонду, що знаходиться в їх розпорядженні.

Одним з центральних питань на етапі створення будь-якої служби, а тим більше служби, що працює для людей і держави, є кадрове. Комплектування кадрами служби зайнятості було ускладнено, оскільки фахівці для роботи з незайнятим населенням і безробітними в Україні не готувались. Тому була створена система підготовки кадрів для служби зайнятості, яка складається з підвищення кваліфікації та перепідготовки на факультетах післядипломної освіти. Первинну підготовку та подальше підвищення кваліфікації залежно від стажу роботи в службі зайнятості її працівники отримують як на територіальному рівні, так і на державному - в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості.

На сучасному етапі ця служба діє як єдина цілісна система і має трирівневу структуру. Перший, базовий рівень - районні та міські центри зайнятості, які безпосередньо здійснюють прийом громадян та надають їм послуги відповідно до чинного законодавства про зайнятість. Другий - обласні (міські за статусом обласних) центри зайнятості, що здійснюють територіальний перерозподіл трудових ресурсів, беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості, контролюють реалізацію їх заходів, перерозподіляють кошти фонду зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб. Третій, верхній рівень - Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на