Процеси зростання безробіття в умовах здійснення радикальних економічних перетворень є неминучими і завдання служби зайнятості полягає у здійсненні упереджувальних заходів, пом'якшенні соціальних наслідків обвального безробіття та підготовки її до роботи в цих умовах. Слід зауважити, що проблема зайнятості населення має складний комплексний характер і органічно пов'язана з фінансово-кредитною, науково-технічною, інвестиційною політикою держави. Тому її вирішення має бути турботою не тільки державної служби зайнятості і Міністерства праці та соціальної політики України, а й майже кожного міністерства, відомства, соціальних партнерів, Уряду.

На сьогодні головне - це проведення активної політики сприяння зайнятості населення, державного регулювання шляхом запровадження ринкових механізмів, що забезпечували б оптимальний рівень зайнятості та баланс попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці. Напрямами такої політики є пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності в країні; створення нової виробничої структури, підтримка вітчизняного виробника; розвиток системи нових робочих місць, збільшення потреби в робочій силі в пріоритетних галузях економіки; стимулювання особистої ініціативи, розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу, сприяючи створенню нових робочих місць; удосконалення системи оплати праці та системи соціального захисту; удосконалення та поновлення системи професійного навчання та перенавчання, як у навчальних закладах, так і на виробництві; запобігання масовому вивільненню працівників.

У даний час завдання посередництва в пошуку місця роботи вирішують державні центри (служби) зайнятості і недержавні формування. Ці служби мають свої функції і технологію роботи, пропонують свій комплекс послуг. На ринку праці багатьох країн державна служба зайнятості займає особливе монопольне положення, що має два різновиди. Перший полягає в тому, що служба централізує всі операції по найманню. Другий різновид означає менш жорсткий варіант. В Україні державна служба зайнятості займає монопольне місце на ринку праці й у той же час не підходить під канони ні першого, ні другого різновиду цієї монополії. Протистояння державних і приватних агентств по найманню обумовлено насамперед недосконалістю законодавства, відповідно до якого практика приватного наймання в багатьох країнах заборонена. Світовий досвід свідчить про те, що через державні органи зайнятості знаходить роботу лише 1/3 тих, хто шукає роботу. Більшість людей, перш ніж звернутися до державної служби зайнятості, проходять через приватні агентства, альтернативні служби зайнятості, спеціальні посередницькі контори. Оскільки подібного спектра організацій на ринку праці ще немає, відсоток тих, хто звернувся до державних органів, насторожує. Можна виділити принаймні такі причини небажання людей, які втратили роботу, звертатися до центру зайнятості населення:

психологічне неприйняття безробіття і самих безробітних, це однаковою мірою відноситься як до тих, хто втратив роботу і намагається працевлаштуватися самостійно, так і до тих, хто наймає робочу силу через центр зайнятості;

населення недостатньо інформоване про розташування даних служб, про їхнє призначення і діяльність;

можливості працевлаштування центрів зайнятості обмежені, тому що переважна більшість керівників підприємств не звертається до послуг центра зайнятості населення при пошуку і найманні робочої сили.

Процес формування ринку праці водночас передбачає і створення регулятивних інститутів. Сьогодні посередницькі функції в пошуку місця роботи виконують державні центри (служби) зайнятості й недержавні формування, що мають визначену технологію роботи й пропонують свій комплекс послуг. На ринку праці багатьох країн державна служба зайнятості займає особливе монопольне становище, що має два різновиди. Перший полягає в централізації службою всіх операцій з наймання, другий означає менш жорсткий варіант. В Україні державна служба зайнятості посідає монопольне місце на ринку праці й водночас, як визначається в дослідженні, не підходить під канони ні першого, ні другого різновиду цієї монополії. Протистояння державних і приватних агентств із наймання зумовлене насамперед недосконалістю законодавства. Організаційно - адміністративна структура управління зайнятістю в Україні досить розвинута. Вона цілком відповідає потребам сучасності, але зміст її діяльності не можна визнати раціональним. У дослідженні наголошується на необхідності реорганізації служби зайнятості, її структури, чисельності, статусу працівників, а також джерел фінансування.

Література:

1. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. - 2 вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2001. - 314 с.

2. Васильченко В.С. и др. Мониторинг занятости населения и формирование рынка труда Украины: вопросы методологии и методики. - К.: НЦЗРТ, 2003. - 117 с.

3. Дяків О.П. Формування механізмів регулювання зайнятості // Україна: аспекти праці. - 1998. - № 5. - С. 18 - 23.

4. Дорофиенко В.В. Проблемы регионального управления социально- экономическим развитием и процессы регионализации. - Х.: Основа. - 1999. - 187 с