Інтелектуальна власність у ринковій економіці

План

1. Зміст комерціалізації інтелектуальної власності.

2. Ліцензійні угоди, їх структура та класифікація.

Зміст комерціалізації інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність у ринковій економіці використовується на засадах її комерціалізації, механізм якої уможливлює безперервний рух інтелектуального капіталу та отримання прибутку. Це відбувається таким чином: інтелектуальний капітал продукує інновації, які формують інтелектуальні ресурси. Вони зі значним комерційним потенціалом отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю. У підсумку продаж, ліцензування, використання інтелектуальної власності приносять прибуток.

Загальновизнано, що права на об'єкти інтелектуальної власності виступають як специфічний товар, який вводиться у господарський обіг на національному та глобальному ринках. На думку сучасних дослідників, конкурентоспроможність певного об'єкта інтелектуальної власності визначається такими чинниками: ступенем правового захисту; технічним рівнем; новизною; специфікою ринку; ціною; очікуваною гостротою суперництва; ймовірністю розширення ринку1.

Купівля-продаж об'єктів інтелектуальної власності оформляється відповідним договором, що є дієвим інструментом узгодження інтересів суб'єктів господарювання. Відтак комерціалізація відносин інтелектуальної власності набуває інституціонального оформлення у відповідних ринкових угодах.

Ринок інтелектуальної власності — система економічних відносин із приводу купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності. Угоди на цьому ринку оформляються як передача виключних прав на ці об'єкти. Таким чином, сутнісною особливістю зазначеного ринку є те, що на ньому обертаються не продукти інтелектуальної діяльності, а права на них. Відтак вартість об'єктів постає як вартість прав, а об'єктом купівлі-продажу є охоронні документи.

На думку сучасних дослідників, характерними ознаками ринку інтелектуальної власності є: високий ступінь монополізації; висока норма прибутку; багаторічні та глибокі зв'язки покупців і продавців.

У сучасній ринковій економіці є два основні способи розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; продаж (відчуження) майнових прав, за якого продавець втрачає ці права назавжди, отримуючи за них одноразову плату (ціну об'єктів інтелектуальної власності) або даруючи їх на безоплатній основі; передача майнових прав шляхом ліцензування, за якої продавець надає іншим особам дозвіл на здійснення певних дій у визначений період часу на певній території.

Особи, які придбали виключні майнові права шляхом ліцензування, можуть передавати їх іншим особам (за згодою власника) на основі субліцензування.

Основними суб'єктами відносин щодо комерціалізації інтелектуальної власності в сучасній ринковій економіці є: автори, творці інтелектуальних продуктів; трудові колективи, організації, діяльність яких пов'язана зі створенням та використанням об'єктів інтелектуальної власності; органи державного управління національною інноваційною системою; інвестори, що фінансують створення та використання об'єктів інтелектуальної власності; виробники та споживачі інтелектуальної продукції.

Відносини, що складаються між цими суб'єктами, набувають інституційного оформлення на різних сегментах ринку інтелектуальної власності. Серед цих сегментів можна виокремити такі:

1. Ринок авторських прав, на якому укладаються угоди: про передачу виключних прав (надання дозволу на використання твору певним способом у встановлених договором межах особі, яка отримує право забороняти подібні дії іншим особам); про передачу невиключних прав (надання дозволу на використання твору певній особі, що не виключає можливості його використання автором або іншими особами, які отримали аналогічний дозвіл). Найпоширенішими формами передачі авторських прав є договори: про публікацію (видання та перевидання) твору; постановницький, що укладається за умов, коли основним способом використання твору є його публічне виконання; сценарний, пов'язаний з передачею права на переробку тексту твору на сценарій; про депонування рукопису, пов'язаний із передачею права на публікацію та використання твору спеціальним інформаційним органам відповідно до встановленого порядку тощо.

2. Ринок прав на програми для ЕОМ і бази даних, на якому укладаються такі види авторських договорів: про часткову передачу виключних прав; про передачу всіх майнових прав; про передачу невиключних прав.

3. Ринок прав на товарні знаки та знаки обслуговування, на якому укладаються угоди щодо надання власником товарного знака (знака обслуговування) дозволу на його використання контрагентам за дотримання певних умов (терміну, території, способів, вимог щодо якості товару або послуги тощо).

На ринку прав на товарні знаки та знаки обслуговування укладаються такі види угод: виключні, які передбачають передачу значних обсягів прав на використання товарних знаків (знаків обслуговування), у тому числі зобов'язання власника не використовувати цей товарний знак (знак обслуговування) протягом терміну дії угоди; невиключні, за якими власник зберігає за собою право використання товарного знака (знака обслуговування), який є предметом угоди.

4. Ринок патентних прав, на якому укладаються угоди щодо передачі прав на використання об'єктів промислової власності, що охороняються патентами (винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо).

На ринку патентних прав укладаються такі угоди: виключні, які гарантують покупцеві відсутність конкуренції з боку власника у часових і територіальних межах, зазначених у договорі; невиключні, які надають право на використання певного об'єкта промислової власності, не позбавляючи цього права інших суб'єктів господарювання.

5. Ринок ноу-хау, інжинірингових послуг тощо, на якому укладаються такі угоди: про передачу ноу-хау в матеріалізованій формі (документи, фотографії, комп'ютерні програми, баз даних); про передачу ноу-хау в не матеріалізованій формі (консультації, навчання, технологічна допомога); про надання інжинірингових послуг тощо.

На практиці ринок патентних прав, ринок ноу-хау та інжинірингових послуг тісно взаємопов'язані та, як правило, доповнюють один одного.

Таким чином, у сучасній ринковій економіці використовуються різні методи та правові угоди щодо передачі або продажу об'єктів інтелектуальної власності.

Згідно з оглядом контрактних угод щодо передачі технологій розрізняють такі способи укладання останніх; продаж виключних прав; ліцензійні контракти; спеціальні угоди або окремі положення ліцензійної угоди про ноу-хау; комерційна передача технологій у рамках франшизи; контракт на комерційний продаж устаткування, що супроводжується передачею технологій або ноу-хау; угода про консультативне обслуговування у зв'язку з придбанням технології; угода про спільне підприємництво на базі комерційного використання прав на об'єкти промислової власності; угода щодо передачі або будівництва промислового виробництва за запатентованою технологією2.

Ліцензійні угоди, їх структура та класифікація

Провідну роль у комерціалізації інтелектуальної власності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які інтенсивно розвиваються у ринковій економіці розвинених країн. Водночас поступово формується глобальний ринок ліцензій як специфічна форма обміну результатами інтелектуальної діяльності. Купівля-продаж ліцензій на науково-технологічні досягнення світового рівня є важливим чинником прискорення економічного розвитку національних держав, подолання структурних диспропорцій та відставання у тій чи іншій сфері суспільного виробництва. Крім того, придбання ліцензій уможливлює економію часу та ресурсів, необхідних для проведення власних досліджень і розробок, сприяючи зміцненню конкурентних переваг в інших, не менш важливих сферах господарської діяльності.

З 1980 по 1990 р. загальна сума надходжень від продажу ліцензій у розвинених країнах зросла з 12,5 млрд. до 25,1 млрд. дол. У США доходи від ліцензування прав інтелектуальної власності підвищились із 15 млрд. дол. у 1990 p. до 100 млрд. дол. у 1998 р., а до 2005 p. їх обсяг прогнозувався на рівні 500 млрд. дол.3. Серед найуспішніших компаній — IBM та "Texas Instruments", які отримали від ліцензування патентів лише у 2000 р. 1,7 млрд. та 500 млн дол. відповідно.

Ліцензійна угода — це угода щодо передачі власником об'єктів інтелектуальної власності певних прав на їх використання своєму контрагенту в передбачених угодою межах. Таким чином, ліцензійна угода є договором про своєрідну оренду патенту (монопольну чи колективну). Надання ліцензії є комерційною операцією, суб'єктами якої виступають ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензування — це процес видачі дозволу на здійснення певної діяльності. Розрізняють два основні види ліцензуван-ня, що стосуються конкурентної політики уряду:

1) ліцензування конкретних видів діяльності, пов'язане з наданням юридичним або фізичним особам права займатись певним видом професійної чи виробничої діяльності, надава-ти певні послуги тощо;

2) ліцензування у сфері інтелектуальної власності, за якого власники прав на об'єкти авторського права чи промислової власності надають дозвіл на їх використання іншим особам в обмін на фіксований гонорар чи частку отриманого прибутку.

Ліцензіар — продавець ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.

Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелектуальної власності у межах, передбачених ліцензійною угодою.

Об'єктами ліцензійних угод можуть бути: авторські права; програми для ЕОМ і бази даних; товарні знаки; патентні права; ноу-хау, інжинірингові послуги тощо.

Ліцензія (від лат. licentio — свобода, право) — дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір — угода, за якою продавець виключних майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надає покупцеві (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання цього об'єкта протягом певного періоду в обумовлених угодою межах за відповідну винагороду.

Специфічними ознаками ліцензійного договору є такі: запропонований до продажу інтелектуальний продукт є нематеріальним; ліцензіат набуває права на використання визначених договором майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності; матеріальні об'єкти, що передаються за ліцензійним договором, є лише носіями інформації, що є інтелектуальною власністю; основний елемент об'єкта ліцензії — патентне право, не стає майновою власністю покупця, а передається йому в тимчасове користування на певний