Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з погляду внутрішніх властивостей характеризує категорія якості праці, котра визначається рівнем професійної майстерності працівника, його освіченістю, сумлінністю, творчістю, зацікавленістю, комунікабельністю тощо.

Складність праці характеризується функціями, котрі виконують працівники у виробничому процесі. Чим складніша праця, тим більшої спеціальної професійної підготовки й кращих здібностей працівника вона потребує.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливають фактори виробничого середовища, які характеризує категорія важкості праці. Вона визначається рівнем фізичних зусиль та нервової напруги, необхідним для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці, як правило, супроводжує роботи невеликої складності (наприклад, пересування вантажу), психічна важкість, навпаки, роботи дуже високої складності й відповідальності (наприклад, складні хірургічні операції). Найважчими є роботи, в яких поєднується фізичне й психічне навантаження, в ході яких виникає небезпека для життя (наприклад, робота рятувальників, пожежників і т.п.). Про умови праці детальніше йтиметься у главі 12.

Всі зазначені вище категорії відображають різні сторони трудової діяльності людини та зазнають постійних змін під впливом трансформацій у змісті праці, що відбуваються в результаті науково-технічного прогресу.

Розглядаючи категорію "характер праці", варто звернути увагу на існування двох поглядів на це поняття. Один полягає в тому, що поняття характеру праці відображає особливості процесу праці, який здійснюється в тих чи інших організаційно-технічних умовах (наприклад, ручна чи механізована праця, проста чи складна за характером праця, творча чи рутинна тощо). В цьому випадку поняття "зміст" і "характер" праці накладаються одне на одне, оскільки за їх допомогою виражаються одні й ті самі явища зі сфери взаємодії людини і природи. Саме тому варто звернути увагу на інший погляд, що визначає характер праці як категорію, котра відображає особливості взаємозв'язку людей у процесі їх спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними залежно від їх участі у процесі праці

(праця приватна і наймана, індивідуальна і колективна). Взагалі від одностороннього трактування характеру праці потрібно відмовитись, а розглядати це поняття необхідно комплексно — з погляду суспільної форми праці, і як категорію, що формується під впливом особливостей змісту праці за ознаками рівня кваліфікації, умов праці, частки фізичної та розумової праці тощо.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відображення у різноманітності видів праці.

Класифікація видів праці, як це показано на рис. 2.3, здійснюється за різними ознаками. Тривалий час розглядаючи види праці, посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Конкретна праця — це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Результатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Якщо творцем споживчої вартості є конкретна праця, то творцем вартості виступає абстрактна праця, оскільки однорідність праці робить товари порівнюваними між собою.

Видатний російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Ген-кін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен трудовий процес він розглядає як поєднання трьох компонент: регламентованої (а-праці), новаційної (р-праці) і духовної (у-праці).

Регламентованою (а-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю технологію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає а-праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регламентованим ритмом. Також це може бути і діяльність чиновника, котра

зводиться до чіткого й однозначного виконання інструкцій. Тобто ос-праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.

Новаційною, творчою (р-працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом р-праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом творчості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності виключається копіювання, продукт є суто індивідуальним, відображаючи особистість автора.

Виділення а-праці та р-праці достатнє для аналізу праці в галузях матеріального виробництва. У сферах нематеріальної діяльності людини (літературі, мистецтві, філософії та ін.) дедалі більшого значення набуває духовна складова діяльності людини.

Духовною (у-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості (зосередження сил зла).

Нарощення виробництва і споживання матеріальних, соціальних, інтелектуальних, естетичних і духовних благ можливо забезпечити лише за рахунок 1) збільшення обсягів спожитих природних і людських ресурсів; 2) покращання використання природних і людських ресурсів; 3) покращання взаємовідносин між людьми.

Результат регламентованої (а-праці) — обсяг продукції — можна збільшити лише за рахунок збільшення тривалості або інтенсивності роботи.

Результат новаційної (р-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві загалом і на робочому місці зокрема.

Позитивна духовна (у-праця) створює естетичні й правові умови для зростання продуктивності й покращання відносин між людьми. Негативна у-праця веде до деградації людини, природи й суспільства.

Таким чином, Б.М. Генкін приходить до висновку, що добробут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: величини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Тобто основною метою соціально-економічної політики має стати збільшення частки розумних і чесних людей та створення умов для їх плідної діяльності. До досягнення цієї мети прагнуть усі розвинені країни, використовуючи для її реалізації такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, розвиток персоналу, якість життя і т. ін.), заохочення інтелектуальної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, культивування високої моральності та ін.1

Будь-яка конкретна праця може бути розглянута за різними групами класифікаційних ознак видів праці (рис. 2.3). За ознаками характеру та змісту праці в соціальному аспекті розрізняють такі види праці: наймана та приватна (власника чи орендаря). Соціальний характер праці знаходить своє відображення і в двох її організаційних формах: індивідуальна та колективна праця. Соціальний характер праці має прояв і у формуванні способів мотивації праці, згідно з якими розрізняють працю за бажанням, за необхідністю та з примусу. Структурний аспект характеру праці формується під впливом особливостей змісту праці з погляду ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій, і виділяє фізичну працю та розумову; репродуктивну і творчу; різного ступеня кваліфікаційної складності, котра визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітністю, новизною, умовами виконання.

Класифікація за ознаками предмета і продукту праці базується на професійному, функціональному та галузевому поділі праці. За професійною ознакою виділяється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича, лікарська тощо. За функціональною ознакою види праці поділяються залежно від їх цільового призначення, сфери застосування та функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності. За цією ознакою розрізняють працю підприємницьку, інноваційну, відтворювальну та комерційну. За галузевою ознакою класифікація видів праці відбувається з урахуванням галузевих особливостей, котрі стосуються лише здійснюваних на підприємстві процесів основної діяльності, що дає змогу виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транспортну, комунікаційну працю та безліч їхніх різновидів.

За засобами та способами праці розрізняється: праця ручна (технічно неозброєна), механізована (технічно озброєна) та автоматизована (комп'ютеризована); низько-, середньо- та високотехнологічна; з різною мірою залучення людини. Для ідентифікації видів праці за названими критеріями можна встановлювати відповідні кількісні вимірники, враховуючи як ознаки робочого місця, так і характеристики зайнятості працівника.

За умовами праці, характеристиками та рівнем їх сприятливості для людини вирізняють такі види праці: праця стаціонарна та нестаціонарна; наземна та підземна; важка, середньої важкості та легка, приваблива та неприваблива; вільна та з різним ступенем регламентації.

Для загальної характеристики того чи іншого виду конкретної праці використовуються всі ці групи ознак у їх поєднанні. Всебічна характеристика праці для конкретних працівників чи колективів у цілому має слугувати базою для оцінки її відповідності вимогам, що випливають з економічних та соціальних потреб підприємства чи індивіда.

Література для поглибленого вивчення теми

1. Генкин БМ. Введение в метаэкономику и основания экономических наук: Курс лекций. — М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА-М, 2002. — 367 с—Глава

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Ба-зилевича. — К.: