Праця як чинника виробництва

План

1. Еволюція праці як чинника виробництва

2. Гуманізація праці

Еволюція праці як чинника виробництва

Фундаментальними закономірностями економічного життя людства є поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення, засноване на прогресі науки і техніки. Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення. Техніка — сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини.

Науково-технічний прогрес є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва та споживання; в рамках цього процесу нові знання перетворюються в нові засоби праці, задоволення одних потреб породжує інші, виникають нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка і технологія, предмети споживання. Ці процеси формують передумови для подальших кількісних і якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок, виробництва та споживання. Науково-технічний прогрес здійснюється в еволюційній (техніка та технологія вдосконалюються на основі вже відомих наукових знань) та революційній (перехід до техніки та технології, що базуються на принципово нових наукових ідеях) формах. Коли винаходи та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок приводять до суттєвих змін у трудовому процесі, розширення продуктивних можливостей людства, тоді мова йде про таке явище як науково-технічна революція.

Науково-технічна революція є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі зрушення відбуваються регулярно, і останнє з них розпочалося з розвитком і поширенням комп'ютерної техніки та глобальної мережі Internet. Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є універсальність, комплексність.

Під впливом науково-технічного прогресу змінюються всі складові виробничого процесу. Зокрема зміни у предметах праці виражаються у застосуванні нових синтетичних матеріалів зі спеціально сконструйованими властивостями, перетворення у засобах праці та знаннях, пов'язані з появою автоматичної техніки та комп'ютерних технологій. Змінюється і сама праця людини: її зміст та характер.

Зрушення у змісті праці під впливом науково-технічної революції стосуються всіх її елементів. Так, автоматизація та комп'ютеризація суттєво розширюють виробничі можливості працівників, підвищують плідність їх зусиль, тобто відбувається розвиток продуктивної сили праці.

Щодо впливу НТР на інтенсивність праці, то заміна ручної праці механізованою та автоматизованою не завжди приводить до зменшення обсягу витрат праці на одиницю часу, а іноді навіть до зростання за рахунок витрат розумової та психоемоційної енергії. В результаті важкість праці має тенденцію до зменшення за умов, коли використовувана техніка і технологія повністю адаптовані до антропометричних та психофізіологічних особливостей працівників. Хоча на практиці часто не приділяється належна увага цій стороні, внаслідок чого важкість праці виявляється у надмірній стомлюваності працівників, професійних хворобах і травмах.

Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього процесу виробництва, перехід від переважно фізичної до розумової праці. Зростання складності праці вимагає від працівників підвищення професійної і загальноосвітньої підготовки, розвитку широкого спектра особистих та ділових якостей.

Тобто під впливом НТР зміст праці модифікується, що проявляється також у зміні функцій праці: прості функції спеціалізованої праці замінюються комплексом нових, складніших функцій з управління, контролю, програмування автоматизованих систем і роботизованого виробництва. Змінюється і зміст поняття "кваліфікація": нині першочергове значення мають не фізична сила та витривалість і навіть не рівень вузькоспеціалізованої підготовки, а знання технологічного процесу, самостійність і усвідомленість дій, здатність до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів діяльності. Відбувається зростання економічної ваги соціально-психологічних факторів праці, мотивація діяльності лрацівників набуває ключового значення, визначаючи ефективність господарської діяльності фірм з позицій менеджменту.

Такі революційні зміни закріплюють нову роль людини у виробництві, з простого елемента виробничого процесу вона перетворюється на творця й організатора цього процесу. З передачею рутинних виконавчих функцій машинам людина має можливість включитися у виробничий процес як активна творча сила. З огляду на це до основних чинників трансформації соціально-трудових відносин можна віднести зміни у структурі та якості робочої сили, вичерпання можливостей зростання ефективності праці за рахунок фізичних можливостей людини, саме це вимагає залучення тих можливостей людини, які пов'язані з її майстерністю, освітою, професійною підготовкою, системою інтересів та їх розвитком.

Це передбачає також і збільшення часу та використання всіх можливостей професійної підготовки кадрів, їх перепідготовки та підвищення кваліфікації, оскільки праця значно ускладнюється, а працівник має розуміти сутність технологічних процесів, уміти працювати з дорогим та складним обладнанням і розвивати різноманітні особистісні та ділові якості. Воля, ініціативність, творчий підхід, свідома участь в управлінні, прагнення до вдосконалення процесу праці, сприйняття змін на виробництві, самостійність, розвинене почуття обов'язку, критичний склад розуму, цільність особистості, комунікабельність стають імперативом усього виробничого процесу. Індивідуальність людини стає її найважливішою економічною властивістю.

Під впливом науково-технічної революції також змінюється і характер праці людини, оскільки праця є не лише природним, а й суспільним явищем. Суспільний характер праці зазнавав змін у процесі історичного розвитку, починаючи від зародження людської цивілізації і епохи натурального господарства, коли праця мала колективний характер в рамках певних соціальних груп, використовувались переважно ручні знаряддя, а з підвищенням ступеня поділу праці вона ставала все більш суспільною, що передбачало доповнення її кооперацією. В умовах товарного виробництва характер праці стає опосередковано суспільним під впливом посилення кооперації, застосування машин та функціонування ринку в межах національної економіки. Безпосередньо суспільного характеру праця набула в умовах розширення різного виду прямих коопераційних зв'язків на національному та міжнародному рівнях, широкого використання комп'ютерної техніки, технологічного поділу праці, функціональної спеціалізації на міжвиробничому рівні та цілеспрямованого регулювання трудових відносин як на національному, так і на інтернаціональному рівнях.

Гуманізація праці

В середині XX ст. активно зросла значимість праці та роль людини як агента трудової діяльності, й в усьому світі з початку 70-х років все більше утверджується ідея гуманізації економіки, зміст котрої зводиться до того, що у взаємодії матеріальних та людських ресурсів акцент зміщується в бік людини. Ця тенденція зумовлена підвищенням потреб людей у результатах праці та в самій праці, підвищенням ролі висококваліфікованого працівника у виробництві, зростанням вимог різноманітних видів діяльності до особистих якостей та здібностей людини.

Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності та життя людей, вирішення багатьох проблем у цій сфері, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і визначає все масштабніший перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва, котрі є і результатом НТР, і передумовою реалізації та розвитку її досягнень.

Відчуваючи потребу у всебічній гуманізації праці, розвинуті країни докладають значних зусиль для поліпшення умов праці, розвитку загальної та професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення населення житлом, високоякісними побутовими послугами тощо. Перехід до нового, орієнтованого на гуманістичні цінності стану суспільства можливий лише за відмови від залишкового принципу фінансування соціальної сфери, надання їй пріоритету.

Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою, розв'язання котрої передбачає використання соціально-економічних, матеріально-технічних та організаційно-економічних чинників. Основою є зміна змісту та умов праці, котра пов'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. На практиці гуманізація праці забезпечується законодавчими актами, спеціальними галузевими та регіональними програмами, колективними договорами підприємств. Гуманізація праці має на меті сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.

Гострого характеру набула проблема узгодження матеріально-речового та особистісного чинників у сучасних умовах, оскільки застосування нових машин і механізмів висуває нові високі вимоги до можливостей та здібностей людини. Виникає необхідність узгодження вимог людини до техніки та її функціонування і навпаки (з обов'язковим урахуванням того, що саме техніка має служити людині, полегшувати умови її праці й розвитку, створювати умови безпеки функціонування).

Поряд з економічною діяльністю людини загострюється увага до питань її духовної сфери діяльності та розвитку, зростання освіченості населення, покращення соціальних умов життя, розвитку сфери культури, підвищення зацікавленості працівника у розвитку та вдосконаленні виробництва тощо.

Сучасні умови існування людства викликають занепокоєння через стан довкілля, внаслідок чого великого значення набуває саме аспект гуманізації праці та життя людини. В рамках вирішення цієї проблеми необхідними є розробка екологічного законодавства, стимулювання використання безвідходних та ресурсозберігаючих технологій, застосування економічних санкцій за забруднення навколишнього середовища тощо.

Класична програма гуманізації праці складається з таких основних елементів.

· Збагачення змістовності праці, коли здійснюється суміщення функцій працівників основного і допоміжного виробництв, контролю за якістю продукції та деякі організаційно-економічні функції, групуються кілька різнорідних операцій тощо.

· Розвиток колективних форм організації праці.

· Демократизація управління.

· Широке залучення працівників до управління виробництвом.

· Покращення умов праці.

· Раціоналізація режимів праці та відпочинку.

Розглянемо основні з цих елементів програми гуманізації праці та виробництва. Зокрема сучасні науковці у сфері менеджменту доходять висновку про необхідність широкого залучення до управління таких працівників,