Отже, сутність комплексного обґрунтування норми виробничо-необхідних витрат праці визначається вибором оптимального значення норми з урахуванням характеристик трудового і технологічного процесів. Вибір найкращого варіанта норми праці для певних умов здійснюється на основі критерію оптимальності з урахуванням системи обмежень, що визначає сферу допустимих значень норм праці та варіантів організації трудових процесів.

За аналітично-дослідницького методу нормування комплексне обґрунтування норм витрат праці здійснюється в процесі встановлення. Розрахунок норм витрат праці на конкретну роботу аналітично-розрахунковим методом є менш трудомістким, якщо використовуються комплексно обґрунтовані нормативні матеріали.

Під час розробки нормативів праці враховуються не конкретні, а типізовані та певним чином усереднені рішення щодо різних значень і поєднань чинників. Ураховуються також ступінь укрупнення нормативів праці, макет побудови нормативних таблиць, градацій значень чинників тощо. З укрупненням нормативів праці їх обґрунтування за змістом і методами стає аналогічним обґрунтуванню норм витрат праці на виконання конкретної роботи (функції). Це, однак, не означає, що використання таких нормативів дозволяє не обґрунтовувати встановлювану норму витрат праці та без відповідного обґрунтування вважати її комплексно обґрунтованою.

Отже, комплексно обґрунтованою має стати вся система норм і нормативів праці, використовуваних у практиці нормування трудових процесів персоналу на підприємствах різних форм власності і структур управління. Для вирішення цієї проблеми необхідно вдосконалювати методологію нормування на базі розробки принципів і методів комплексного обґрунтування встановлюваних норм та проектованих нормативів праці.

Для забезпечення комплексного обґрунтування норм праці необхідне угрупування чинників, що зумовлюють їх величини і дають змогу кожному фахівцю під час встановлення норм витрат праці чи розробки нормативів праці уявляти собі всю їх систему; оцінити ступінь їх впливу на витрати праці; вибрати ті з них, що найбільшою мірою впливають на величини цих витрат під час виконання робіт (функцій) в умовах певного виробництва; визначити у зв'язку з їх впливом можливі варіанти норм праці й обрати оптимальні для конкретних умов.

До технічних чинників належать характеристики предмета праці, устаткування і технологічного процесу, інструмента, пристосувань, технічні вимоги до якості продукції та ін.

Організаційні чиники цоцільно розглядати у взаємозв'язку з технічними. Вони характеризуються рівнем організації виробництва й управління конкретного підприємства, рівнем організації праці персоналу. Потрібно також враховувати такі показники організації праці, як розподіл і кооперація трудових процесів (функцій), методи і прийоми праці, планування й оснащення робочих місць, системи і види обслуговування, режим праці та відпочинку.

Санітарно-гігієнічні чинники визначають умови виробничого середовища, санітарні норми рівня шуму, температури повітря, освітленості робочих місць та ін.

Виконавця, як правило, характеризують кваліфікаційно-професійний рівень, уміння і знання, трудова активність, а також антропометричні дані та психофізіологічні характеристики.

До психофізіологічних чинників належать показники, що характеризують витрати енергії працівників (фізичної і розумової), ступінь монотонності праці, темп роботи, ступінь зайнятості та ін.

Соціальні чинники пов'язані з такими характеристиками праці, як інтерес до виконуваної роботи, співвідношення елементів фізичної і розумової праці, самостійність і можливість виявлення ініціативи в трудовій діяльності, змістовність праці, ступінь розмаїтості трудових функцій у здійснюваному трудовому процесі та ін., а також із взаєминами в трудовому колективі.

Правові чинники визначаються тривалістю робочого часу (зміни, тижня), режимом праці та відпочинку, умовами трудових угод, колективних трудових договорів, формою відносин між роботодавцем і працівником.

До економічних чинників належать, як правило, підсумкові показники ефективності виробництва, що не можуть бути не пов'язані з нормами трудових витрат, а отже, з методами їх розрахунку. Основними характеристиками при цьому є витрати живої й упредметненої праці (витрати виробництва), обсяг продукції, що випускається, та її конкурентоспроможності. У конкретних виробничих умовах до економічних чинників найчастіше належать ступінь використання устаткування і фонду робочого часу, витрати матеріалів та ін. Під час встановлення норм обслуговування і кількості, наприклад, необхідно враховувати обсяги наявних виробничих ресурсів як показників певної групи чинників.

Підчас практичного нормування вибір варіанта норми праці безпосередньо пов'язаний з поставленим конкретним завданням.

Під час обґрунтування норми часу варто враховувати вмотивованість кожного елемента, зокрема: величини основного часу повинні відповідати оптимальному режиму обробки (з погляду технологічного процесу, можливостей устаткування, інструменту та ін.); значення допоміжного часу — раціональним прийомам і методу виконання трудового процесу, плануванню й організаційному оснащенню обслуговування робочих місць та інших характеристик; часу обслуговування робочого місця і підготовчо-заключного часу — оптимальній системі обслуговування, а також оптимальним нормам обслуговування і кількості; часу на відпочинок — оптимальному режиму праці і відпочинку. Норму часу можна вважати повною мірою обґрунтованою, якщо вона встановлена в результаті оптимізації відповідних елементів технологічного і трудового процесу.

Під час обґрунтування нормованих завдань почасовим працівникам і службовцям необхідно, крім інших чинників, враховувати ступінь стабільності виконуваних ними робіт, робочого місця, визначеність і повторюваність складу й обсягу робіт (функцій) та ін., а також галузеві особливості організації виробництва тощо. Встановлюючи такі завдання, вивчають причини і періодичність виникнення нестабільних, випадкових робіт, пов'язаних з багатьма чинниками організації виробництва, праці й управління.

Норми обслуговування і кількості, як правило, визначаються, виходячи з розроблених методів нормування праці і, отже, принципи їх вмотивування аналогічні розглянутим підходам комплексного обґрунтування трудових витрат. На роботах, де обслуговуючі робітники безпосередньо впливають на результати праці основних працівників, такі як налагодження, міжремонтне обслуговування устаткування, обслуговування робочих місць інструментом та ін., необхідно економічно обґрунтувати норми обслуговування шляхом їх оптимізації. Критерієм оптимальності може бути показник собівартості продукції, а саме: сума тих її статей, витрати за якими змінюються за різних варіантів норм обслуговування. До цих статей належать витрати на заробітну плату основних і обслуговуючих основне виробництво працівників і на утримання устаткування. Обмеженнями під час вибору норми обслуговування виступають кількість діючого устаткування, необхідного для виконання виробничої програми, і ступінь зайнятості працівника основними функціями.

Вибір найкращого варіанта норми праці в конкретних ситуаціях повинен здійснюватися, як уже зазначалося, на основі критерію оптимальності з урахуванням системи обмежень. Остання визначає сферу допустимих значень норм праці, у межах якої дотримується їх відповідність особливостям і масштабам продукції, що випускається, параметрам використовуваних інструментів, пристосувань і устаткування, психофізіологічним особливостям виконавців нормованих процесів, соціальним характеристикам трудових процесів.

Граничні значення, як правило, характерні для таких чинників, змінні значення яких під час виконання тих чи інших робіт (функцій) трудового процесу змінюються: кількість інформації, що переробляється, у процесі трудової діяльності, а також дефіцит матеріалів, устаткування, трудових ресурсів та ін. Виявлення й облік обмежень дає змогу визначити допустимі варіанти значень норм праці у граничних значеннях чинників.

Під час визначення системи обмежень і критерію оптимальності передбачаються два варіанти вирішення завдання: перший — мінімізація витрат, необхідних для досягнення заданого результату, другий — максимізація результату за заданих витрат (ресурсів).

Під час встановлення необхідних трудових витрат основним обмеженням повинен стати заданий результат виробництва у конкретних умовах і цілях, інакше кажучи, виконання виробничої операції (виготовлення одиниці продукції, надання послуги) має здійснюватися відповідно до технічних умов і вимог якості.

Завдання обґрунтування норм обслуговування, кількості й одночасно розміщення персоналу, вибору форм поділу і кооперації праці, як правило, пов'язується з виконанням програми випуску продукції певним виробничим підрозділом із забезпеченням планованого рівня використання його виробничої потужності.

До системи обмежень під час обґрунтування норм праці належать обмеження технічного, у тому числі технологічного, характеру, а також організаційного, санітарно-гігієнічного, психофізіологічного, соціального і правового. Це — технічно допустимі режими роботи устаткування (машин, механізмів, верстатів), параметри технологічних процесів і їх характеристики, рівні спеціалізації виробничих процесів, параметри виробничого середовища відповідно до санітарних й інших норм, максимально можливе навантаження працівників, допустимий рівень монотонності праці та ін.

Як критерій оптимальної норми праці повинен використовуватись економічний показник, що характеризує суму мінімізованих витрат живої й упредметненої праці, установлений з урахуванням завдання, яке розв'язується за допомогою організації та нормування праці. Так, якщо припустити, що витрати на устаткування, інструмент, матеріали (у тому числі предмети праці) є фіксованими величинами, то мінімуму сумарних витрат виробництва буде відповідати мінімум витрат на утримання трудових ресурсів. Якщо завдання зводиться до проектування оптимального в просторі та в часі трудового процесу, то критерієм мінімуму сумарних витрат буде час виконання за дотримання обмежень допустимої швидкості досягнень, тобто темпу роботи. У більшості практичних завдань, які розв'язуються за допомогою нормування праці, критерій мінімуму витрат, як правило, є єдиним, але іноді і взаємозалежним із соціальними критеріями.

Разом з тим питання кількісного вираження розглянутих критеріїв недостатньо розроблене і вирішення їх дуже актуальне в сучасних умовах. Нині під час вибору оптимального варіанта норми праці, що відповідає економічному критерію, особливо важливо вирішувати і питання соціального менеджменту, у тому числі створювати умови, сприятливі для трудової діяльності найманого робітника.

Дуже доцільно в нормативно-дослідницькій роботі з праці використовувати визначення