Одним з основних показників змісту праці є кількість різних трудових дій і рухів, що визначають склад трудового процесу. Зменшення їх розмаїтості, а отже, збільшення кількості однакових трудових дій і рухів, виконуваних протягом визначеного періоду робочого часу, веде до утворення стійкого динамічного стереотипу в працівника, сприяє у визначених межах найменшим витратам робочого часу. Разом з тим подальше збідніння змісту трудового процесу спричиняє підвищення монотонності праці і витрат робочого часу. Ці обставини необхідно враховувати під час вирішення завдань оптимізації норм витрат праці в конкретних умовах.

Оптимізація змісту трудових процесів під час бригадної роботи сприяє розробці оптимальних варіантів організації праці виконавців, обґрунтуванню оптимальних норм обслуговування, кількості, нормованих завдань для членів бригади.

Принцип паралельності полягає в забезпеченні одночасної роботи працівника і машини, декількох машин або участі обох рук виконавця в трудовому процесі та ін. Його дотримання скорочує витрати часу на виконання тієї чи іншої роботи (функції) і забезпечує виконання допоміжної, підготовчо-заключної роботи й обслуговування робочого місця в процесі автоматичної роботи устаткування, сприяючи розвитку багатоверстатного обслуговування тощо, яке необхідно використовувати під час вирішення завдань комплексного обґрунтування трудових витрат мускульної і нервової енергії.

Принцип економії в конкретних умовах передбачає виключення з трудового процесу зайвих прийомів, дій і рухів. Практичне здійснення цього принципу забезпечується конструюванням устаткування, технологічним і організаційним оснащенням з урахуванням антропометричних даних людини, раціональним плануванням робочого місця, що виключають зайві трудові прийоми і дії.

Економія мускульної і нервової енергії працівників на виробничих ділянках досягається за рахунок раціонального розміщення устаткування, складів, комор, зовнішнього планування робочих місць, в результаті чого скорочуються витрати праці. Вона сприяє побудові трудового процесу в просторі і, відповідно, у часі, що є важливою функцією нормування праці і завданням комплексного обґрунтування норм трудових витрат.

Принцип оптимальної інтенсивності праці має безпосередньо реалізуватися під час встановлення, впровадження і застосування оптимально напружених норм трудових витрат і рішення завдань забезпечення однакової напруженості діючих норм праці на підприємствах (організаціях) будь-якої організаційно-правової форми керування, так само, як і на галузевому, регіональному й іншому рівнях керування працею, що особливо важливо в умовах розвитку ринкових відносин.

За комплексного обґрунтування встановлюваних норм трудових витрат варто використовувати, крім розглянутих, такі принципи, як відповідність працівника виконуваній роботі, плановість і запобіжність обслуговування робочих місць, оптимальна інтенсивність роботи устаткування, оптимальний режим праці та відпочинку працівників.

Принцип відповідності працівника виконуваній роботі полягає в підборі працівників таким чином, щоб їх психологічні і фізіологічні дані, а також загальноосвітня і професійна підготовка найбільшою мірою відповідали характеру і змісту пропонованої для виконання роботи. Принцип реалізується за проведення тарифікації робіт і робітників, установленні кваліфікаційних розрядів і посад службовців усіх категорій і використовується під час обґрунтування витрат їх праці.

Принцип плановості і запобіжності обслуговування робочих місць полягає в обґрунтуванні чіткої регламентації виконання основних і допоміжних робіт, узгодженні їх у часі і досягненні оптимальних витрат часу, необхідного для раціонального обслуговування робочих місць.

Принцип оптимальної інтенсивності роботи устаткування полягає в установленні режимів роботи устаткування, що забезпечували б найменші сумарні витрати живої й упредметненої праці на виконання як окремих технологічних операцій, так і виробничого процесу в цілому. Дотримання принципу є актуальним під час обґрунтування основного часу, а також укрупнених норм і нормативів з праці, про що свідчать раніше розглянуті аспекти комплексного обґрунтування норм праці.

Принцип оптимального режиму праці і відпочинку працівників полягає в установленні часу початку і закінчення роботи, чергування змін, початку і закінчення регламентованих перерв. Дотримання принципу є основою створення сприятливих умов праці, що знижують витрати часу на виконання основних і обслуговуючих функцій, що виконуються персоналом певного підприємства (організації). Об'єктами організаційного обґрунтування на основі розглянутих принципів є норми і нормативи праці. Механізм обґрунтування нормативних матеріалів праці не має принципових відмінностей від механізму обґрунтування норм праці.

Психофізіологічне обґрунтування норм витрат праці містить деякі методичні елементи. Насамперед, установлюються психофізіологічні чинники-обмеження, які виявляються під час розгляду характеристик предмета праці і методів його зміни, устаткування й оснащення, технологічних процесів (їх основних параметрів), організації праці і санітарно-гігієнічних умов.

Психофізіологічне обґрунтування норм і нормативів праці має здійснюватися з урахуванням вимог до працівника, праця якого нормується. Це статевовікові характеристики виконавців, антропометричні та інші дані, швидкість реакції, фізичні і розумові здібності тощо. Так, під час встановлення норми часу на виконання комплексу прийомів потрібен більш докладний аналіз психофізіологічних чинників і вибір можливих обмежень, ніж під час розробки і використання мікроелементних нормативів часу.

Водночас обґрунтування нормативів кількості має здійснюватися на етапі розрахунку поправочних коефіцієнтів під час освоєння виробництва, а також за побудови раціональних балансів робочого часу та ін. Більш повне психофізіологічне обґрунтування нормативів кількості стає можливим за одночасного використання нормативів часу.

Елементом психофізіологічного обґрунтування норм витрат є, як зазначалося, встановлення обґрунтованого рівня інтенсивності праці. Як непрямий показник може використовуватися рівень стомлюваності, пов'язаний як з фізичним, так і з розумовим навантаженням у процесі праці робітників і службовців різних категорій. У процесі теоретичної і практичної діяльності були розроблені методики оцінки працездатності людини з урахуванням показника стомлюваності, що можуть бути використані під час обґрунтування норм праці. Так, під час розробки нормативів часу поряд з урахуванням чинників, пов'язаних з умовами праці, використовується показник стомлюваності. При цьому, як правило, визначається час трудових витрат на кожен чинник умов праці, властивий певній професії, і показник стомлюваності у відносних одиницях.

Психофізіологічним чинником, що впливає на витрати праці, є такий показник, як надійність працівника в системі "людина — машина". Цей показник залежить від багатьох чинників складності розв'язуваних завдань (виконуваних робіт, функцій), професійного досвіду і знань виконавця, організації виконуваного трудового процесу і методу його виконання, а також психофізіологічних резервів працівника у процесі праці.

В інженерній психології використовуються для характеристики надійності працівника такі показники, як безпомилковість виконання робіт (функцій), готовність до прийняття необхідних рішень вчасно і точно, відновлюваність та ін.

У практичній роботі з нормування праці додільно використовувати показник безпомилкового виконання роботи (функції), тобто показник імовірності безпомилковості роботи в певних умовах за чинників, що впливають на час її виконання. Допустимі значення цього показника характеризують ефективність праці певного працівника за умови виконання роботи (функції) без порушення правил техніки безпеки, за відсутності браку, простоїв.

В умовах трудових відносин, що розвиваються, між роботодавцем і працівником показник безпомилковості чи надійності, як правило, більшою мірою лімітує інтенсивність праці, ніж показник стомлюваності, хоча й останній набуває важливого значення в умовах соціальної спрямованості сучасного менеджменту.

Установлення допустимих значень показника надійності працівника в системі "людина — машина" щодо конкретного виду трудової діяльності є також елементом психофізіологічного обґрунтування норм витрат праці.

Питання психофізіологічного обґрунтування норм праці є предметом розгляду спеціальних дисциплін.

До соціальних чинників, як зазначалося, належать змістовність праці, наявність у ній творчих елементів, характер взаємин у трудовому колективі, відносини "роботодавець — працівник" та ін. У деяких завданнях нормування праці як критерії оптимальності норм соціальні чинники можна розглядати поряд з економічними.

Правові чинники варто обґрунтовувати на базі обмежень умов праці й у сучасних ринкових відносинах із соціальними й економічними чинниками одночасно.

Економічному обґрунтуванню підлягають усі норми і нормативи праці. В основі його повинні лежати критерії оптимальності живої й упредметненої праці, тобто витрати виробництва, а також обмеження за необхідним виробничим результатом. Узагальнюючим економічним критерієм норм витрат праці щодо певної виконуваної роботи (функції) є максимальна ефективність її виконання. Стосовно кожного виду норм і нормативів праці цей критерій може бути виражений по-різному: найменший час виконання робіт чи собівартість продукції (операції) у цілому і за статтями витрат, що змінюються, чи наведені витрати; найбільший виробіток, найвища продуктивність праці та ін. Але в усіх випадках необхідно враховувати деякі загальні обмеження з дотримання норм охорони праці і техніки безпеки, забезпечення необхідної якості продукції, а також рівня стомлюваності працівника, змістовності трудового процесу і правових норм трудових відносин між роботодавцем і працівником.

Комплексне обґрунтування норм витрат праці і нормативних матеріалів для нормування праці має здійснюватися за допомогою загальних і часткових алгоритмів, розроблених на єдиній основі.

У реальних умовах виробництва недоцільно перебирати всі варіанти технологічного та трудового процесу і норм витрат праці на їх виконання, тому що практично завжди можна проектувати ті з них, оптимальність яких за обраними показниками