явищем можна вважати і підписання Віденської Конвенції зростаючою кількістю держав. Поряд з цим дедалі сильніше відчувається потреба в пошуках більш широкого і багатостороннього підходу до вирішення цієї проблеми, тому що успіхи в практичному застосуванні правових інструментів, а головне - ефективність придатних до застосування методів, залишаються дуже помірними (точніше, усе ще скромними), особливо у відношенні фінансового сектора. Досвід свідчить, що нерідко зусилля високорозвинутих індустріальних країн спрямовані на заохочення інших держав, на їхнє залучення до спільного застосування методів протидії відмиванню грошей, не приносять бажаних результатів. Очевидно, необхідно відчутно посилити надання цим країнам технічної, матеріально-фінансової підтримки, допомоги фахівцями, інших видів дій у цьому напрямі, інакше вся законодавча і дипломатична діяльність виявиться безрезультатною.
Якщо ж оцінювати діяльність міжнародних організацій у цьому напрямі за два минулих десятиліття (1980-2000 pp.), то потрібно відзначити таке. Міжнародна громадськість, занепокоєна темпами зростання організованої злочинності, вимагає зробити все можливе, щоб покінчити з фінансовою міццю злочинних синдикатів чи хоча б відчутно підірвати її. Стратегія реалізації цієї мети включає три елементи. Перший - це традиційний, спрямований на підвищення дієвості вітчизняного кримінального законодавства, здатного гарантувати дотримання принципу "невідворотності покарання". Другий елемент - посилення заходів, які позбавляють злочинців плодів їхньої злочинної діяльності. Цей елемент стратегії на додаток до чисто кримінального покарання робить наголос на необхідності криміналізації явища відмивання грошей, а також створює фундамент для розшуку і конфіскації доходів, отриманих злочинним шляхом. Такі заходи, за задумом їхніх авторів, носять превентивно-наступальний характер.
Третій, вирішальний, елемент стратегії виходить з переконання, що зусилля, які починаються в масштабах однієї країни, при всій їхній значущості для подолання місцевої злочинності, виявляються безрезультатними в боротьбі з рафінованою міжнародною діяльністю "відмивателів" "брудних" грошей, які спираються на могутню підтримку "тилових підрозділів", що включають до своїх рядів висококласних фахівців і продажних урядових чиновників різних країн. Для боротьби з цим злом потрібні ефективні інструменти і механізми міжнародного співробітництва.
Створенням таких механізмів і займаються державні й політичні діячі багатьох країн, причому на рівні міністрів і голів урядів. Результатом їхніх зусиль стала поява і діяльність міжнародних організацій, а також укладення і ратифікація важливих міжнародних угод.
Оцінюючи зусилля країн, які розвиваються, а також промислово розвинутих держав, які переживають період соціально-економічної трансформації, високорозвинугі країни готові виявляти більше еластичності і творчого мислення у вирішенні їхніх проблем, оскільки метою цих зусиль є пристосування міжнародної стратегії до конкретних специфічних умов країн і регіонів, посилення ефективності в боротьбі з інтернаціональною злочинністю. Спробою такого пристосування стали дискусії в ООН про утворення Міжнародного карного трибуналу. Про необхідність створення судового органу, який виносить вироки в індивідуальних випадках, питання ставиться вже давно. Проблема ця активізувалася, коли справа дійшла до звинувачень деяких глав латиноамериканських держав у їхньому злочинному зв'язку з міжнародними наркокартелями. За справедливим зауваженням генерального секретаря Британської співдружності націй, "малі країни не мають умов для проведення процесів над виконавцями злочинів міжнародного масштабу, оскільки така процедура занадто складна, дорога, а іноді й небезпечна з погляду її наслідків" [Цит. за: 43, с. 374]. На думку фахівців, під юрисдикцію Міжнародного карного трибуналу повинні підпадати, за певних умов, категорії злочинів, пов'язаних з наркотиками, які носять міжнародний характер, у тому числі злочин відмивання грошей. Важливо, що західні держави надають цій ініціативі енергійну підтримку, достатню для того, щоб вона одержала "путівку в життя".
У липні 1998 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила зміст статуту Міжнародного карного трибуналу, відкритого для підписання всіма членами організації. Проти цього серед інших проголосували США і Китай.
Таким чином, більшість країн світу виявили готовність включитися в загальносвітові зусилля проти відмивання "брудних" грошей, в той час як деякі держави зайняли вичікувальну позицію, намагаючись, як це не сумно, залучити у фінансові установи своїх країн чималі суми "брудних" грошей. Багато хто поділяє точку зору Е. Савони і М. де Фео, які заявили, що такі країни "провокують солідні світові фінансові центри і міжнародні організації до прийняття санкцій проти таких держав, і в принципі ці держави таких санкцій заслуговують" [43, с. 375].
Не менш гостра і злободенна проблема досягнення згоди між державами щодо визначення мінімального стандарту поведінки члена світового співтовариства з погляду його участі в міжнародних зусиллях у боротьбі з організованою злочинністю. Кожний, хто б не дотримувався цього стандарту, змушений був би рахуватися з наслідками, які випливають з реакції на таку поведінку з боку інших країн. Тривалий час існувала думка, що вирішення цієї проблеми пов'язане з небувалими труднощами не тільки політичного характеру, але й зі складністю визначення елементів мінімального стандарту. Однак для спростування такої думки посилаються на те, що аналогічні труднощі довелося переборювати при прийнятті програми протидії відмиванню грошей, і вони були успішно переборені. Це було проголошено в червні 1994 р. під час конференції в Італії, коли було погоджено і прийнято сім пріоритетних оцінок ступеня реалізації цієї програми72.
Аналогічний рівень цілком можливо встановити і при введенні мінімального стандарту поведінки країни у випадку призначення "порогу" застосування проти неї необхідних санкцій.
Звичайно, потреба у введенні таких санкцій цілком відпаде, оскільки політичні діячі і лідери держав рано чи пізно усвідомлюють насущну потребу активної боротьби з міжнародною організованою злочинністю. Створення суспільної атмосфери, яка сприяє боротьбі з цим злом, відіграє не меншу роль у досягненні успіху, ніж застосування високоефективних оперативно-розшукових і каральних санкцій.
Використана література
1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8.
2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995.
3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002.
4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002.
5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000.
6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999.
7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41.
8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004.
9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001.
10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000.
11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001.
12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001
13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003.
14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998.
15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995.
16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997.
17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994.
18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994.
19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003.
20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006.
21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.